Кримінальна чи ювенальна юстиція?

Кримінальна чи ювенальна юстиція?

(до дискусії про запровадження в Україні ювенальної юстиції)

Хто боїться ювенальної юстиції?

Півсторіччя тому на екрани вітчизняних кінотеатрів вийшов фільм «Хто боїться Вірджинії Вульф?». У самому фільмі про відому письменницю Вірджинію Вульф ані слова не було сказано (насправді ж назва п’єси, за якою був знятий цей фільм, – це гра слів, парафраз пісеньки з діснеєвського мультику про трьох поросят «Не страшний нам сірий вовк»). Так і в численних, зазвичай, агресивних за стилем і бездоказових за суттю, «антиювенальних» статтях, що почастішали нині, нічогісінько не стосується власне ювенальної юстиції. Натомість від статті до статті клонуються страшилки про те, що:

• нахабні «ювенали» будуть відбирати дітей у благополучних батьків і передавати їх на усиновлення, а то й «на органи» на тричі клятий Захід;
• Конвенція про права дитини дозволяє дитині пити, курити, нюхати клей та вести сексуально розпусне життя, а ювенальна юстиція це «право» лише організаційно оформляє;
• діти-злочинці будуть масово звільнятися від будь-якої відповідальності;
• ювенальна юстиція породжуватиме у дітях «синдром Павлика Морозова» і так далі, і тому подібне.

Такі ж хворі фантазії поширюють нікому не відомі «громадські організації», які нібито об’єднують стривожених батьків.

Перед цим агресивним невіглаством відступають навіть державні органи. Нещодавно Міністерство юстиції України скасувало свій Наказ № 198/7 від 16.03.2010 р.,  яким створювалась робоча група з впровадження системи ювенальної юстиції в Україні. Втім, Міністерство злукавило, і в Наказі № 491/7 від 27.05.2010р. замінило страшне слово «ювенальна» на більш звичне – «кримінальна» (юстиція).

Що являє собою сучасна ювенальна юстиція

Ми пропонуємо нашим читачам розібратися в тому, що все-таки являє собою ювенальна юстиція.

Спираючись на найпростіше лінгвістичне тлумачення слів «юстиція» та «ювенальний», можна спробувати визначити ювенальну юстицію як судоустрій та судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх. Але, ювенальна юстиція – явище більш широке і складне.

Сьогочасна ювенальна юстиція – це система державних, муніципальних та громадських судових, правоохоронних та правозахисних органів, установ та організацій, які на основі права і за допомогою медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо дітей, профілактику та попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, котрі перебувають у складній життєвій ситуації.

Ювенальна юстиція – це не лише «дитячий» суд; це – низка соціальних, психологічних та інших служб для дітей; це – програми, які покликані відновити, відкоригувати поведінку дитини до «нормальної», відновити справедливість шляхом покладення на дитину певних зобов’язань. Таким чином, можна зробити висновок, що поняття «ювенальна юстиція» та «кримінальна юстиція» – зовсім не тотожні.

Покладання ж на ювенальну юстицію невластивих їй функцій і спотворення основних завдань та цілей ювенальної юстиції (що є переважно основним інструментом вітчизняних поборників батьківських прав) часом здається цілком недоречним. Проте й остання позиція потребує вивчення і відповідного реагування.

Про монополію батьківської влади

Патерналістське ставлення до проблем ювенальної юстиції не є новим в історії цього інституту протидії правопорушенням неповнолітніх та захисту їхніх прав. Приблизно п’ятдесят років тому назад у США – країні, яка була піонером створення ювенальної юстиції, – уже мала місце подібна суспільна течія. Зростання злочинності дітей та молоді, яке мало місце у 1960-х рр., викликало серйозні сумніви у тому, що ювенальна юстиція зі своїм переважно виховним потенціалом здатна впоратись з цією проблемою. Лунали заклики повернутися до каральних засад ювенальної юстиції і до  відновлення повної батьківської влади над дітьми. Але натомість шляхом прийняття двох федеральних Актів про ювенальну юстицію та запобігання правопорушенням неповнолітніх (1974 р. та 2002 р.) система ювенальної юстиції була суттєво реформована і зберегла свої виховні засади. Покарання залишилось лише крайнім засобом реагування на правопорушення неповнолітніх, натомість основний акцент був зроблений на державні та громадські програми перевиховання та профілактики. Сьогодні американські науковці та практики ювенальної юстиції одностайні у тому, що реформи дали свої позитивні результати. Протягом минулих трьох років рівень злочинності неповнолітніх у США є найнижчим за останні десятиріччя, і, що найголовніше, на 45% скоротилося число серйозних насильницьких злочинів, на 70% – убивств.

У цьому ракурсі видається логічним і надзвичайно важливим з’ясування суспільних настроїв і в нашій країні. Чим сучасне українське суспільство в реальності занепокоєне – це рівнем дитячої правопорушуваності чи тим, що відносини між батьками та дітьми уже не є патріархальними, як за часів «Домострою»?

Судячи з виступів супротивників ювенальної юстиції і в Україні, і в Росії, правопорушення та девіантну поведінка дітей, на яку на сьогодні немає адекватного реагування, нікого не хвилює. Занепокоєння викликають зовсім інші речі, а саме – визнання дитини повноправним учасником правового життя, заборона батьківського насильства як засобу виховання дитини та існування інститутів позбавлення батьківських прав і відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Складається враження, що якби батькам було дозволено фізичне покарання і за це ніхто з батьків не ніс би відповідальності, то шеренга супротивників ювенальної юстиції суттєво би скоротилася.

Якщо такі переконання в необхідності повної (деякі навіть говорять – монопольної) батьківської влади над дитиною є переважаючими, то запровадження ювенальної юстиції слід розпочинати із ознайомчої компанії. Тільки таким чином можна змінити патерналістський авторитаризм, здійснити перехід у свідомості від бачення дитини як об’єкта батьківських прав до сучасного сприйняття дитини як особливого суб’єкта права.

Як бачимо, перш за все основною проблемою тут є непоінформованість суспільства про ювенальну юстицію. А ще гірше те, що непоінформованість підкріпилася пропагандою критики ювенальної юстиції, а не навпаки. Тобто у батьків (про дітей мова взагалі не йде) на даний момент не могло скластися адекватне об’єктивне уявлення.

В першу чергу, перед впровадженням будь-яких нових важливих норм необхідно провести вивчення суспільної думки, громадські обговорення та інші заходи для виявлення і врахування позиції громадськості. Заради об’єктивності, якщо інформування населення несе в собі раціональне зерно, воно повинно відображати хоча би основні позиції, а не лише однобічну критику. Необхідно розуміти, що основне завдання – це не покарати дитину чи батьків, а відвернути дитячу злочинність.

Критика ювенальної юстиції: спроба спростування

Отож спробуємо проаналізувати основні «страхи» критиків ювенальної юстиції, які проявились, зокрема, і у тих закликах, що звучали в листівках та Інтернеті.

1) Твердження, що реалізація Наказу № 198/7 від 16.03.2010 р. посиленими темпами прискорить запровадження ювенальної юстиції на підставі відповідного закону.

Але в реальності наказ № 198/7 містить всього 3 пункти про створення робочої групи для проектування системи ювенальної юстиції в Україні. Тобто сам по собі він не є переломним в історії, не є навіть законом, а створена ним Робоча група може ще довго працювати над запровадженням ювенальної юстиції в Україні.

А якщо вже і критикувати якісь документи, то, мабуть, варто би було врахувати, що реалізація проекту «Ювенальна юстиція в Україні» розпочалася, по суті, ще на засіданні Координаційної ради Верховного Суду України у 2003 р.. В ньому взяли участь речники ЮНІСЕФ в Україні, Всеукраїнського Комітету Захисту Дітей, Міністерства юстиції України, Державного Департаменту України з виконання покарань Державного Комітету України з питань сім’ї та молоді. Робочою групою з представників Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Всеукраїнської Фундації «Захист Прав Дітей», Українського Центру Порозуміння у співробітництві з міжнародними експертами було розроблено Концепцію створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні.

Зазначена Концепція ювенальної юстиції України врахувала прогресивні тенденції розвитку ювенальної юстиції у світі, а також міжнародні стандарти у сфері провадження (правосуддя) у справах неповнолітніх зокрема, і захисту прав неповнолітніх в цілому. Відповідно до цієї Концепції: «В Україні створення спеціалізованої системи, що захищала би права дитини, є вкрай необхідним заходом. Досвід свідчить, що соціальна реабілітація дітей, котрі вступили у конфлікт із законом, є ефективним соціальним механізмом, який дає змогу відновити фізичний, психологічний та соціальний статус дитини при значній економії коштів на це».

Необхідним, згідно Концепції, є: створення системи ювенальних судів (ювенальний суд як центральний елемент ювенальної юстиції розглядає справи про: злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі й за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків стосовно дитини; усі правопорушення, від яких постраждалою стороною є дитина; цивільні справи, де стороною є дитина); гуманізація ювенального судочинства; особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства (надання переваги запобіжним заходам, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою, тощо); розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (таких, як програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим у процесі здійснення правосуддя; розвиток і впровадження програм відновного правосуддя в ювенальну юстицію.

Тож саме Концепція (чи інші більш засадничі документи) мала би стати об’єктом основної критики, а не куценький Наказ Міністерства про створення Робочої групи. Тому це свідчить про необізнаність і з предметом критики не тільки інформованих, але й запеклих «інформаторів». І згадка про те, що громадське обговорення не мало місця, є хибною. Обговорень було дуже багато, питання в тому, чи брали в них участь автори листівок. А якщо і брали, то це мало більше руйнівний, ніж конструктивний характер (про це свідчить, наприклад, і цьогорічна стаття «Релігійним організаціям загрожує «ювенальний фашизм» у Юридичному віснику України № 22(778)).

2) Прихильники спротиву ювенальній юстиції піддають критиці введення ювенальної юстиції західного типу.

Однак запровадження ювенальної юстиції, яка має «західний» манер, і не йдеться, а навпаки: більшість дослідників та науковців в Україні наголошують на тому, що вона повинна бути адаптована до національних потреб.

3) Твердження про те, що юстиція «відбирає» дітей з сім’ї.

Таке твердження є абсолютно абсурдним, оскільки метою ювенальної юстиції жодним чином не є позбавлення батьківських прав («відбирання дітей»). І наведення окремих прикладів, які не є характерними для системи ювенальної юстиції, жодним чином її не визначають, а мають місце і зараз, до її запровадження; вони зрештою взагалі не мають ніякого відношення до ювенальної юстиції. Сімейним кодексом України передбачений чіткий і вичерпний перелік випадків можливості позбавлення батьківських прав і зміни до нього навряд чи будуть вноситися, зокрема і гіпотетичним законом про ювенальну юстицію.

Інформування суспільства про переваги та ризики впровадження ювенальної юстиції має носити об’єктивний і всебічний характер.

Тим не менше, будь-яка критика необхідна і важлива при запровадженні вельми важливих законів чи державних органів. Тому пропонуємо супротивникам ювенальної юстиції спрямувати свої зусилля на формування конкретних конструктивних пропозицій та направити їх, зокрема, до Міністерства юстиції України для врахування при подальшій роботі з ювенальною чи, тепер правильніше, казати «кримінальною» юстицією. Оскільки тільки конструктивна критика може сприяти розвитку інститутів захисту прав як і дітей, так і батьків в Україні.

Наталія Крестовська, доктор юридичних наук, професор кафедри теорії держави і права

Національного університету «Одеська юридична академія»,

Тарас Бачинський, аспірант кафедри теорії та філософії права

Львівського національного університету імені Івана Франка

Дана публікація з “Юридичного Віснику України”. Автори публікації були визнані як одні із кращих авторів газети «Юридичний вісник України» видавництва «Юрінком Інтер» за підсумками 2010 року.