Legalaid » Законодавство

Про затвердження Змін до Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість

admin — Wed, 04 Apr 2012 10:05:24 +0000

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Н А К А З

10.02.2012 N 144

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
27 лютого 2012 р.
за N 319/20632

Про затвердження Змін
до Положення про реєстрацію платників податку
на додану вартість

З метою забезпечення реалізації вимог Закону України
від 04.11.2011 N 4014-VI ( 4014-17 ) “Про внесення змін до
Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів
України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності”, спрощення процедури реєстрації платників податку на
додану вартість, а також у зв’язку із запровадженням нового
національного класифікатора України ДК 009:2010 “Класифікація
видів економічної діяльності” ( vb457609-10 ), затвердженого
наказом Державного комітету України з питань технічного
регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 N 457
( v0457609-10 ) (із змінами), Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Зміни до Положення про реєстрацію платників
податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 07.11.2011 N 1394 ( z1369-11 ),
зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.11.2011 за
N 1369/20107, що додаються.

2. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Державної
податкової адміністрації України від 23.07.2004 N 415 ( z0941-04 )
“Про затвердження Порядку проведення одноразової інвентаризації
платників податку на додану вартість”, зареєстрований у
Міністерстві юстиції України 28.07.2004 за N 941/9540.

3. Установити, що для суб’єктів господарювання, які
відповідно до глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України
( 2755-17 ) та підпункту “г” пункту 5 розділу II Закону України
від 04.11.2011 N 4014-VI ( 4014-17 ) “Про внесення змін до
Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів
України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності”
переходять з 01.01.2012 на спрощену систему оподаткування із
застосуванням ставки єдиного податку:

3.1. у розмірі 3 відсотки доходу, відповідають критеріям
реєстрації платників податку на додану вартість згідно із статтями
181, 182 розділу V та статтею 291 розділу XIV Податкового кодексу
України ( 2755-17 ), не пізніше 25.01.2012 подали заяви про
реєстрацію платника податку на додану вартість, у разі такої
реєстрації датою реєстрації такого суб’єкта платником податку на
додану вартість та датою початку дії свідоцтва про таку реєстрацію
є дата внесення відповідного запису до реєстру платників податку
на додану вартість;

3.2. іншої, ніж 3 відсотки доходу, зареєстровані платниками
податку на додану вартість, датою анулювання реєстрації суб’єкта
як платника податку на додану вартість є дата:
подання заяви про анулювання реєстрації платника податку на
додану вартість у разі такого анулювання за ініціативою платника
податку;
прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку
на додану вартість у разі такого анулювання за ініціативою органу
державної податкової служби.

4. З метою економії бюджетних коштів дозволити використання
до 01.01.2013 бланків Свідоцтв про реєстрацію
сільськогосподарських підприємств як суб’єктів спеціального режиму
оподаткування податком на додану вартість (форма N 2-РС)
( zc319-12 ), виготовлених до набрання чинності цим наказом.

5. Департаменту податкової, митної політики та методології
бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України
(Чмерук М.О.), Департаменту інформатизації та обліку платників
податків Державної податкової служби України (Лаба М.С.)
забезпечити подання цього наказу в установленому порядку на
державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

6. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного
опублікування.

7. Контроль за виконанням наказу покласти на першого
заступника Міністра фінансів України Мярковського А.І., Голову
Державної податкової служби України Клименка О.В.

Міністр В.Хорошковський

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства фінансів
України
10.02.2012 N 144

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
27 лютого 2012 р.
за N 319/20632

ЗМІНИ
до Положення про реєстрацію платників
податку на додану вартість
( z1369-11 )

1. У пункті 1.4 розділу I:
доповнити абзац другий словами та цифрами “(крім юридичних
осіб, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі
5 відсотків, за винятком юридичних осіб – платників єдиного
податку, які здійснюють постачання послуг (робіт) платникам
податку на додану вартість і обсяг такого постачання за останні
12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений
пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу) ( 2755-17 )”;
в абзаці четвертому слова “(крім фізичних осіб, що
знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до
законодавства)” замінити словами та цифрами “(крім фізичних осіб -
підприємців, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 291.4 статті 291
розділу XIV Кодексу ( 2755-17 ), та фізичних осіб – підприємців,
визначених у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV
Кодексу, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі
5 відсотків, за винятком фізичних осіб – підприємців, визначених у
підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV Кодексу, які
здійснюють постачання послуг (робіт) платникам податку на додану
вартість і обсяг такого постачання за останніх 12 календарних
місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1
статті 181 розділу V Кодексу)”.

2. У розділі II:

2.1. У абзаці сьомому пункту 2.4 слова “що надходять з
регіональних податкових органів” виключити.

2.2. У абзаці другому пункту 2.5 слова “що надходять з
районних податкових органів”, “центрального органу державної
податкової служби та” виключити.

2.3. У пункті 2.6:
абзац четвертий виключити.
У зв’язку з цим абзаци п’ятий – дев’ятий вважати відповідно
абзацами четвертим – восьмим;
в абзаці четвертому слова “регіональних баз” замінити словом
“Реєстру”.

3. У розділі III:

3.1. Пункт 3.6 викласти у такій редакції:
“3.6. У разі обрання або переходу на спрощену систему
оподаткування, зміни ставки єдиного податку або відмови від
спрощеної системи оподаткування особа реєструється платником ПДВ у
порядку, визначеному Кодексом ( 2755-17 ), та за загальними
правилами, встановленими цим Положенням. Реєстраційна заява у
таких випадках подається з урахуванням таких особливостей:
3.6.1. У разі переходу осіб із спрощеної системи
оподаткування, що не передбачає сплати ПДВ, на сплату інших
податків і зборів, установлених Кодексом ( 2755-17 ), у випадках,
визначених главою 1 розділу XIV Кодексу, реєстраційна заява
подається:
не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому
здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, установлених
Кодексом, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним
пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), при яких
реєстрація платниками ПДВ є обов’язковою;
не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового
періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ та
матимуть право на податковий кредит і виписку податкових
накладних, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним
пунктом 182.1 статті 182 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), та
вважають за доцільне добровільно зареєструватись як платники ПДВ.
3.6.2. Платник єдиного податку третьої або четвертої групи,
що застосовує ставку єдиного податку в розмірі 5 відсотків, у разі
постачання ним послуг (робіт) платникам ПДВ і якщо обсяг такого
постачання за останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує
обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), може змінити ставку єдиного податку на 3 відсотки за
умови реєстрації його платником ПДВ відповідно до підпункту “г”
підпункту 4 пункту 293.8 статті 293 розділу XIV Кодексу та цього
Положення. У цьому випадку реєстраційна заява подається до органу
державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного
місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто зазначеного обсягу
оподатковуваних операцій.
3.6.3. Особа, яка не зареєстрована платником ПДВ та не
перебуває на спрощеній системі оподаткування, у разі бажання
перейти на спрощену систему оподаткування із застосуванням ставки
єдиного податку у розмірі 3 відсотки в обов’язковому порядку подає
реєстраційну заяву та повинна одночасно відповідати вимогам:
встановленим для третьої або четвертої групи платників
єдиного податку;
визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1
статті 182 розділу V Кодексу ( 2755-17 ).
Реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 15 календарних
днів до початку календарного кварталу, з якого така особа бажає
перейти на сплату єдиного податку із ставкою 3 відсотки.
Якщо податковим органом прийнято рішення про відмову у
реєстрації особи платником ПДВ, така особа відмовляється від
застосування спрощеної системи оподаткування або обирає ставку
єдиного податку у розмірі 5 відсотків.
3.6.4. Якщо платники єдиного податку першої групи у
календарному кварталі або платники єдиного податку другої групи у
податковому (звітному) кварталі перевищили обсяг доходу,
визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291
розділу XIV Кодексу ( 2755-17 ), та одночасно відповідають
вимогам, встановленим для третьої групи платників єдиного податку
та визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1
статті 182 розділу V Кодексу, такі платники єдиного податку можуть
перейти на застосування ставки єдиного податку у розмірі
3 відсотки із сплатою ПДВ. У цьому випадку реєстраційна заява
подається одночасно із заявою про перехід на застосування ставки
єдиного податку у розмірі 3 відсотки не пізніше 20 числа місяця,
наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення
обсягу доходу.
У разі відмови в реєстрації платником ПДВ такі платники
єдиного податку переходять на застосування ставки єдиного податку
у розмірі 5 відсотків доходу або відмовляються від застосування
спрощеної системи оподаткування.
3.6.5. Платник єдиного податку першої групи може самостійно
добровільно прийняти рішення про перехід на сплату єдиного податку
із ставкою єдиного податку 3 відсотки, якщо така особа одночасно
відповідає вимогам:
встановленим для третьої групи платників єдиного податку;
визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1
статті 182 розділу V Кодексу ( 2755-17 ).
Реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 15 календарних
днів до початку календарного кварталу, з якого така особа бажає
перейти на сплату єдиного податку із ставкою 3 відсотки”.

3.2. У пункті 3.7:
доповнити абзаци перший та другий після цифр “3.6.3″ цифрами
“, 3.6.5″;
підпункт 3.7.2 виключити.
У зв’язку з цим підпункти 3.7.3, 3.7.4 вважати відповідно
підпунктами 3.7.2, 3.7.3.

3.3. У пункті 3.9 слова та цифри “(крім розділу 16 такої
заяви)” виключити.

4. У розділі IV:

4.1. Доповнити пункт 4.3 новим абзацом такого змісту:
“Якщо зміни у даних платника ПДВ стосуються найменування
юридичної особи і такі зміни не пов’язані з реорганізацією
юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення
або пов’язані з перетворенням юридичної особи у випадку,
визначеному підпунктом 3.15.1 пункту 3.15 розділу III цього
Положення, а також у разі зміни прізвища, імені, по батькові
фізичної особи – підприємця при використанні реквізитів старого
свідоцтва такий платник ПДВ зазначає одночасно нове та попереднє
найменування (прізвище, ім’я, по батькові)”.

4.2. Доповнити пункт 4.4 новим підпунктом 4.4.9 такого
змісту:
“4.4.9. У разі встановлення розбіжностей між даними Свідоцтва
та Реєстру або невідповідності внесених до Свідоцтва та/або
Реєстру даних відомостям Єдиного державного реєстру (крім
випадків, визначених пунктом 4.1 цього розділу), наявності
неправильних записів або помилок у записах Свідоцтва та/або
Реєстру податковий орган за основним місцем обліку платника ПДВ
з’ясовує причини та обставини таких розбіжностей.
У разі підтвердження недостовірності даних податковий орган
інформує про виявлені розбіжності центральний орган державної
податкової служби. Відповідні коригування у Свідоцтві та/або
Реєстрі проводяться одночасно із перереєстрацією платника ПДВ та
видачею нового Свідоцтва. Для цього платник ПДВ подає до
податкового органу, в якому перебуває на обліку, додаткову
реєстраційну заяву з позначкою “Перереєстрація” із зазначенням
причини перереєстрації, Свідоцтво та усі засвідчені копії
Свідоцтва (крім випадку, визначеного абзацом другим підпункту
3.16.3 пункту 3.16 розділу III цього Положення). При цьому датою
початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва
є останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання
реєстраційної заяви”.

5. У розділі V:

5.1. У пункті 5.1:
у підпункті “б” слова “ліквідаційний або передавальний
баланс” замінити словами “ліквідаційний баланс, передавальний акт
або розподільчий баланс”;
у підпункті 5.1.2 слова “комісією з припинення (ліквідаційною
комісією, ліквідатором) ліквідаційного балансу або передавального
балансу” замінити словами “комісією з припинення (комісією з
реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором
ліквідаційного балансу, передавального акта або розподільчого
балансу”.

5.2. У пункті 5.4:
у першому реченні абзацу першого слова та цифру “малого
підприємництва” та “абзацу другого статті 6 Указу” замінити
відповідно словами та цифрами “господарювання” та “розділу XIV
Кодексу ( 2755-17 )”;
у третьому реченні абзацу четвертого слова “суб’єктом малого
підприємництва” замінити словами “платником єдиного податку”.

5.3. У пункті 5.5:
у підпункті 5.5.2.1 підпункту 5.5.2 слова “затверджений
ліквідаційний або передавальний баланс” замінити словами
“затверджений ліквідаційний баланс, передавальний акт або
розподільчий баланс”;
підпункт 5.5.2.2 підпункту 5.5.2 викласти у такій редакції:
“5.5.2.2. Свідоцтво або корінець Свідоцтва платника єдиного
податку суб’єкта господарювання, який обрав фіксовану ставку
єдиного податку відповідно до пункту 293.2 статті 293 розділу XIV
Кодексу ( 2755-17 ) або ставку єдиного податку у розмірі
5 відсотків відповідно до підпункту 2 пункту 293.3 статті 293
розділу XIV Кодексу (підстава – підпункт “в” пункту 184.1
статті 184 розділу V Кодексу)”;
у першому реченні підпункту 5.5.4.3 підпункту 5.5.4 слова
“про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію
тощо)” замінити словами “про комісію з припинення (комісію з
реорганізації, ліквідаційну комісію) або ліквідатора”.

5.4. Доповнити пункт 5.8 новим підпунктом 5.8.5 такого
змісту:
“5.8.5. У разі анулювання реєстрації як платника ПДВ платники
єдиного податку зобов’язані перейти на сплату єдиного податку за
ставкою у розмірі 5 відсотків або відмовитися від застосування
спрощеної системи оподаткування шляхом подання заяви щодо зміни
ставки єдиного податку чи відмови від застосування спрощеної
системи оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до
початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено
анулювання реєстрації платником ПДВ”.

6. У розділі VI:

6.1. У пункті 6.2:
підпункт 6.2.3 викласти у такій редакції:
“6.2.3. Заява має містити виключний перелік видів економічної
діяльності сільськогосподарського підприємства, що підпадають під
дію спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері
сільського та лісового господарства, а також рибальства та
визначені статтею 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ).
Достовірність відомостей про види економічної діяльності
сільськогосподарського підприємства підтверджується витягом з
Єдиного державного реєстру, який додається до заяви та містить
відомості про види економічної діяльності сільськогосподарського
підприємства на основі національного класифікатора України ДК
009:2010 “Класифікація видів економічної діяльності”
( vb457609-10 ), затвердженого наказом Державного комітету України
з питань технічного регулювання та споживчої політики
від 11.10.2010 N 457 ( v0457609-10 ) (із змінами) (далі -
КВЕД-2010). До 31.12.2012 дані про види економічної діяльності
можуть бути надані на основі національного класифікатора України
ДК 009:2005 “Класифікація видів економічної діяльності”
( va375202-05 ), затвердженого наказом Державного комітету України
з питань технічного регулювання та споживчої політики
від 26.12.2005 N 375 ( v0375609-05 ) (із змінами) (далі -
КВЕД-2005), якщо в Єдиному державному реєстрі щодо заявника
містяться відомості про види економічної діяльності на основі
КВЕД-2005″;
у підпункті 6.2.5:
в абзаці другому абревіатуру “КВЕД” замінити словами та
цифрами “КВЕД-2010 ( vb457609-10 ) або до 31.12.2012 на основі
КВЕД-2005 ( va375202-05 )”;
доповнити абзац третій після слова “оподаткування” словами та
цифрами “(у тому числі зміни кодів КВЕД-2005 ( va375202-05 ) на
коди КВЕД-2010) ( vb457609-10 )”.

6.2. У пункті 6.3:
у підпункті “а” абревіатуру “КВЕД” замінити словами та
цифрами “КВЕД-2010 ( vb457609-10 ) або до 31.12.2012 на основі
КВЕД-2005 ( va375202-05 )”;
у підпункті “б” слова та цифри “за єдиним податком за ставкою
10 відсотків” замінити словами та цифрою “зі сплатою єдиного
податку за ставкою у розмірі 5 відсотків”.

6.3. У пункті 6.8 слова та цифри “Свідоцтва про право сплати
єдиного податку за ставкою 10 відсотків”, “абзацу другого статті 6
Указу” замінити відповідно словами та цифрами “Свідоцтва платника
єдиного податку із ставкою 5 відсотків”, “підпункту 2 пункту 293.3
статті 293 розділу XIV Кодексу” ( 2755-17 ).

7. Додаток 1 до Положення ( z1369-11 ) викласти у новій
редакції (додається) ( za319-12 ).

8. У розділі 3 додатка 5 до Положення ( z1369-11 ):

8.1. Слова “ліквідаційний або передавальний баланс” замінити
словами “ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий
баланс”.

8.2. Слова та цифру “частина друга статті 6 Указу” замінити
словами та цифрами “підпункт 2 пункту 293.3 статті 293 розділу XIV
Кодексу” ( 2755-17 ).

9. Додатки 8 ( zd369-11 ), 9 ( z1369-11 ) до Положення
викласти у новій редакції (додаються) ( zb319-12 ), ( zc319-12 ).

10. У розділі третьому додатка 10 до Положення ( z1369-11 )
слова та цифру “частина друга статті 6 Указу” замінити словами та
цифрами “підпункт 2 пункту 293.3 статті 293 розділу XIV Кодексу
( 2755-17 )”.

11. У додатку 11 до Положення ( z1369-11 ) слова “код КВЕД”,
“Назва КВЕД” замінити відповідно словами та цифрами “Номер
підпункту пункту 209.17 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 )”,
“Назва виду економічної діяльності відповідно до номера підпункту
(у дужках вказується код КВЕД із зазначенням класифікатора
“КВЕД-2010 ( vb457609-10 )” або “КВЕД-2005 ( va375202-05 )”)”.

Директор Департаменту податкової,
митної політики та методології
бухгалтерського обліку М.О.Чмерук

Додаток 1
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 1-ПДВ

РЕЄСТРАЦІЙНА ЗАЯВА
платника податку на додану вартість
( za319-12 )

Додаток 8
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 1-РС

ЗАЯВА
про реєстрацію сільськогосподарського
( zb319-12 )

Додаток 9
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 2-РС

СВІДОЦТВО
про реєстрацію сільськогосподарського підприємства
як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість
( zc319-12 )

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

admin — Sun, 01 Apr 2012 09:32:11 +0000

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 листопада 2009 року N 9

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:
1. Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV “Про оренду землі” (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

2. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

3. При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК, стаття 37 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПК) в порядку позовного провадження.

4. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

5. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

6. Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

За цими ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі, якщо стороною правочину є суб’єкт владних повноважень, крім вимог про визнання недійсним адміністративного договору.

7. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 – 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Рішенням суду не може бути зобов’язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства – свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п’ятої ЦК.

9. Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з’ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

10. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п’ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”).

11. Судам слід враховувати, що в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК).

12. Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

13. З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

14. Судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв’язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК, оскільки норми глави 85 ЦК не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

15. Вимоги про визнання правочину недійсним на підставі статей 221 – 223 ЦК можуть заявлятися як батьками (усиновлювачами), опікуном чи піклувальником, а також бабою і дідом (частина друга статті 258 Сімейного кодексу України), так і будь-якою заінтересованою особою, а також самою неповнолітньою особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відповідно до частини другої статті 29 ЦПК.

16. Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

17. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

18. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

19. Відповідно до статей 229 – 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

20. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

21. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою – як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім’ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

22. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

23. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

24. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

25. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

26. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

У разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358, 361 та 362 ЦК відповідно до частини другої статті 35 ЦПК залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред’явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Недотримання вимог статті 362 ЦК у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов’язків покупця.

Згідно із статтями 1281 та 1282 ЦК вимоги, пов’язані з визнанням правочинів недійсними, можуть пред’являтися також кредиторами спадкодавця до спадкоємців сторони правочину. У цьому разі спадкоємці зобов’язані задовольнити такі вимоги у межах вартості успадкованого майна за умови дотримання норм про пред’явлення вимог (стаття 1281 ЦК).

27. Позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред’являються відповідно до частини першої статті 114 ЦПК за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об’єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред’являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).

28. До окремих видів вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК – від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

29. Судам необхідно враховувати, що в силу частини другої статті 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними. У зв’язку з цим суди повинні відмовляти у визнанні мирових угод у справах щодо визнання нікчемності правочинів та застосування наслідків як таких, що суперечать закону (частина п’ята статті 175 ЦПК).

У справах про визнання недійсними оспорюваних правочинів та застосування наслідків їх недійсності мирові угоди визнаються судом з урахуванням вимог статті 175 ЦПК.

30. Заяву про поворот виконання рішення суду відповідно до статті 380 ЦПК в разі скасування рішення суду про визнання правочину недійсним можуть подати лише особи, які беруть участь у справі, а також особи, які набули майно за рішенням суду.

31. У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог.

32. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року N 13 та від 25 травня 1998 року N 15).

Голова
Верховного Суду України

В. В. Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України

Ю. Л. Сенін

Про порядок продовження строку перебування іноземців в Україні

admin — Thu, 22 Mar 2012 13:06:48 +0000

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 15 лютого 2012 р. № 150
Київ

Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

Відповідно до частини четвертої статті 17, частини третьої статті 20, абзацу другого частини другої статті 24 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

3. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади привести в місячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

Прем’єр-міністр України

М.АЗАРОВ

Інд. 70

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 лютого 2012 р. № 150

ПОРЯДОК
продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

1. Цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

2. Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в разі в’їзду з держав з візовим порядком в’їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду з держав з безвізовим порядком в’їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

3. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п’ятої статті 16 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються у МЗС та його представництвах, здійснюється в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Держприкордонслужби.

4. Іноземці та особи без громадянства з метою транзитного проїзду територією України переміщуються в межах визначеного у проїзному квитку строку, а в разі відсутності квитка – строку, необхідного для транзитного проїзду на відповідному виді транспорту.

5. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.

6. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули:

1) за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в’їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів – на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в’їзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії);

2) за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у зв’язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, – на період, необхідний для усунення таких обставин. До транзитних віз прирівнюються візи типу ТР-1 і ТР-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії);

3) за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів – на період не більш як один місяць. До довгострокових віз прирівнюються візи типу О, ІМ-1, ІМ-2, ІМ-3 і Ф, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії).

7. Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

8. Заяви про продовження строку перебування на території України (далі – заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

9. Для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона разом із заявою подають такі документи:

1) у разі, коли приймаючою стороною є фізична особа:

паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред’явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності);

переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;

паспортний документ фізичної особи, що є приймаючою стороною (після пред’явлення повертається), та копію його сторінок з особистими даними;

копію посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування на території України (якщо приймаючою стороною є іноземець та особа без громадянства);

документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов’язань із сплати всіх витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України;

документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред’явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, – письмову згоду власника (співвласника) такого житла. Якщо житло перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається видана організацією, яка здійснює експлуатацію житлового будинку, довідка про всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано у такому житлі, та їх письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства;

чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати;

2) у разі, коли приймаючою стороною є юридична особа:

паспортний документ керівника юридичної особи, що є приймаючою стороною, та/або уповноваженої ним особи (після пред’явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними;

копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

копію розпорядчого документа (наказу, витягу з протоколу, доручення тощо) про призначення працівників, які відповідають за оформлення документів іноземцям та особам без громадянства, засвідчену в установленому законодавством порядку;

документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності юридичної особи на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред’явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, – письмову згоду власника (співвласника) житла чи уповноваженої ним особи;

чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

10. Рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі:

1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

2) необхідності охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;

4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів;

5) коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну;

6) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження;

7) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони.

Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.

11. Іноземець та особа без громадянства у разі втрати на території України паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, повинні про це негайно письмово повідомити територіальний орган або підрозділ ДМС, який зобов’язаний видати довідку та надіслати відповідне повідомлення до Адміністрації Держприкордонслужби. У такому разі питання про продовження строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України чи їх виїзду з України вирішується після отримання ними в дипломатичному представництві чи консульській установі країни громадянської належності або походження чи попереднього постійного проживання паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, на підставі особистої заяви, копії довідки, виданої територіальним органом або підрозділом ДМС, про втрату такого документа та довідки, виданої Адміністрацією Держприкордонслужби, про перетинання державного кордону (в разі, коли строк перебування під час останнього в’їзду не продовжувався).

12. Строк тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України скорочується у разі, коли нема установлених частинами четвертою – дванадцятою статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” підстав для їх тимчасового проживання або тимчасового перебування на території України.

13. Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником або керівником органу СБУ в разі відсутності підстав для тимчасового перебування, а також заяви приймаючої сторони, органу внутрішніх справ чи органу охорони державного кордону.

14. У рішенні про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України зазначається строк, протягом якого особа зобов’язана виїхати з України. Такий строк не може бути більш як десять діб з дня прийняття рішення.

Копія зазначеного рішення видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку.

У паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, ставиться відмітка “Строк тимчасового перебування скорочено до ____ ___________ 20__ року”.

15. Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України може бути оскаржене протягом п’яти робочих днів з дня його прийняття до ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним органом або підрозділом ДМС), СБУ (у разі, коли рішення прийняте органом СБУ) або суду.

Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 лютого 2012 р. № 150

Про вимоги до найменувань юридичних осіб

admin — Mon, 19 Mar 2012 11:37:26 +0000

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ

05.03.2012 № 368/5

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
5 березня 2012 р.
за № 367/20680

Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, що додаються.

2. Департаменту взаємодії з органами влади (Зеркаль О.В.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”.

3. Державній реєстраційній службі України (Єфіменко Л.В.) довести цей наказ до відома структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби України.

4. Структурним підрозділам територіальних органів Міністерства юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби України, довести цей наказ до відома голів виконавчих комітетів міських рад міст обласного значення, районних, районних в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій.

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на директора Департаменту взаємодії з органами влади Зеркаль О.В.

Міністр О. Лавринович

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
юстиції України
05.03.2012 № 368/5

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
5 березня 2012 р.
за № 367/20680

ВИМОГИ
щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу

I. Загальні положення

1.1. Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ) та назву.

1.2. Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установлених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та законами України.

1.3. Назва юридичної особи не може містити посилання на організаційно-правову форму.

1.4. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування.

1.5. Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи.

1.6. Найменування юридичної особи викладається державною мовою та додатково англійською мовою (за наявності).

1.7. У найменуванні юридичних осіб забороняється використання:

1.7.1. Повних чи скорочених найменувань органів державної влади або органів місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичних державних найменувань, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, – у найменуваннях юридичних осіб приватного права.

1.7.2. Термінів, абревіатур, похідних термінів, заборона використання яких передбачена законами України.

1.8. Найменування відокремленого підрозділу повинно містити слова “відокремлений підрозділ” (“філія”, “представництво” тощо) та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.

Написання найменування відокремленого підрозділу юридичної особи здійснюється відповідно до вимог, установлених пунктами 1.1-1.2, 1.4-1.7 цього розділу та розділами II-III цих Вимог.

II. Особливості найменування окремих юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів

2.1. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

2.2. Найменування комунальних підприємств, державних та комунальних організацій (закладів, установ), дочірніх підприємств, підприємств споживчої кооперації та підприємств об’єднань громадян або релігійних організацій можуть містити інформацію про засновника цієї юридичної особи.

2.3. Слово “національний” використовується у найменуванні закладів (установ) України гуманітарної сфери, які набувають статусу національного згідно з Указом Президента України від 16.06.95 № 451 “Про Положення про національний заклад (установу) України”.

2.4. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і громадських організацій.

2.5. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова “повне товариство” або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів “і компанія”, а також слова “повне товариство”.

2.6. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова “командитне товариство” або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів “і компанія”, а також слова “командитне товариство”.

2.7. Підприємства, установи та організації не мають права використовувати у своїх найменуваннях термін “кредитна спілка” і не підлягають державній реєстрації під найменуваннями, які включають цей термін, якщо вони створені в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України “Про кредитні спілки”.

2.8. Найменування банку має містити слово “банк”, а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Слово “банк” та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів “Україна”, “державний”, “центральний”, “національний” та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України.

Відокремлений підрозділ банку використовує найменування лише того банку, відокремленим підрозділом якого він є. До назви відокремленого підрозділу банку може додаватися найменування місцезнаходження цього відокремленого підрозділу.

2.9. Найменування пенсійного фонду має містити вказівку на вид фонду, слова “недержавний пенсійний фонд” або “пенсійний фонд” та повинно відрізнятися від найменувань будь-яких інших пенсійних фондів, створених на території України.

Слова “недержавний пенсійний фонд” та “пенсійний фонд” можуть використовуватись у назвах юридичних осіб, що створюються відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, Пенсійним фондом України та його органами, а також підприємствами, установами й організаціями, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України.

2.10. У назві корпоративного інвестиційного фонду обов’язково зазначаються слова “корпоративний інвестиційний фонд” та тип і вид фонду. Якщо фонд є венчурним, це відображається у його назві.

Словосполучення “корпоративний інвестиційний фонд”, “пайовий інвестиційний фонд” та похідні від них можуть використовуватись лише у назвах відповідних інститутів спільного інвестування, що створені згідно із Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

2.11. Назва “торгово-промислова палата” та утворені на її основі словосполучення можуть використовуватися лише стосовно організацій, створених відповідно до Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”. Інші організації не мають права використовувати у своїх назвах словосполучення “торгово-промислова палата”, “торгова палата” або “промислова палата”.

2.12. Найменування асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань складається з двох обов’язкових частин – загальної та індивідуальної. Загальна частина найменування містить слово “асоціація” чи слово, яким позначається добровільне об’єднання асоціацій, та має відтворювати статус асоціації. Індивідуальна частина найменування має відрізнятися від найменувань уже зареєстрованих в установленому порядку асоціацій. Індивідуальна частина найменування всеукраїнської асоціації має містити назву територіального рівня органів місцевого самоврядування, які об’єднує ця асоціація.

2.13. Слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Використання слів “державна”, “національна” або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

2.14. Назва об’єднання громадян повинна складатися з двох частин – загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об’єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних об’єднань громадян. Індивідуальна назва об’єднання громадян є обов’язковою і повинна бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку об’єднань громадян з такою самою загальною назвою.

2.15. Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.

2.16. Визначення “профспілка” або похідні від нього можуть використовувати у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

III. Правила написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу

3.1. Назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб’єкта господарювання (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ).

Використання лапок у найменуванні юридичної особи не є ознакою для визначення тотожності найменувань.

3.2. При написанні найменування юридичної особи використовуються:

3.2.1. Літери українського алфавіту – при написанні найменування українською мовою.

3.2.2. Літери латинського алфавіту – при написанні найменування англійською мовою.

3.2.3. Розділові знаки та символи: лапки (” “), крапка (.), кома (,), двокрапка (:), дужки /( )/, апостроф (‘), дефіс (-), тире (-), коса риска (/), знак оклику (!), знак питання (?), номер (№), плюс (+), знак рівняння (=), зірочка (*), ет комерційна (@).

3.2.4. Цифри: арабські (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0) та римські (I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, L, C, D, M).

Використання інших символів, розділових знаків у найменуванні юридичної особи не допускається.

3.3. В установчих документах та при заповненні реєстраційної картки використовуються великі літери:

українського алфавіту (А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ, Ь, Ю, Я) – при написанні найменування українською мовою;

латинського алфавіту (А, В, С, D, Е, F, G, H, I, J, K, L, M, N, О, Р, Q, R, S, T, U, V, W, X, Y, Z) – при написанні найменування англійською мовою.

Директор Департаменту
взаємодії з органами влади О.В. Зеркаль

Про термін видачі дозвільних документів ОМС

admin — Thu, 15 Mar 2012 10:59:21 +0000

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення зміни до статті 41 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” щодо рішень представницьких органів місцевого самоврядування

Верховна Рада України постановляє:

1. Абзац п’ятий частини першої статті 41 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 48, ст. 483; 2010 р., № 13, ст. 128; із змінами, внесеними законами України від 3 листопада 2011 року № 3993-VI та від 9 грудня 2011 року № 4154-VI) викласти в такій редакції:

“Представницький орган місцевого самоврядування розглядає та приймає на пленарних засіданнях рішення щодо видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання або відмови у видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності протягом місяця з дня одержання від суб’єкта господарювання відповідної заяви”.

2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ
10 лютого 2012 року
№ 4403-VI

ПОРЯДОК продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

admin — Thu, 15 Mar 2012 10:49:25 +0000

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 15 лютого 2012 р. № 150
Київ

Прем’єр-міністр України М.АЗАРОВ

Інд. 70

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 лютого 2012 р. № 150

1) у разі, коли приймаючою стороною є фізична особа:

чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

2) у разі, коли приймаючою стороною є юридична особа:

копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів;

Копія зазначеного рішення видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку.

Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 лютого 2012 р. № 150

Щодо проведення процедури реєстрації особи як платника ПДВ та анулювання такої реєстрації

admin — Mon, 13 Feb 2012 21:39:56 +0000

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 14.02.2011 р. N 4021/7/16-1417

Державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі

Щодо проведення процедури реєстрації особи як платника ПДВ та анулювання такої реєстрації

Державна податкова адміністрація України у зв’язку з набранням чинності з 01.01.2011 Податковим кодексом України (далі – Кодекс) та на виконання рішення Громадської колегії, а також зважаючи на численні звернення, які надходять від регіональних ДПА з питань проведення процедури реєстрації особи як платника податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації, надає методичні рекомендації для врахування під час проведення таких процедур, а також підготовки податкових консультацій платникам податків.
Реєстрація особи як платника податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації регулюється статтями 180 – 184 розділу V Кодексу. Процедура реєстрації особи як платника податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації відбувається у порядку, встановленому Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року N 978 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за N 1400/18695 (далі – Положення).

Реєстрація особи як платника податку на додану вартість

Категорії осіб, які для цілей оподаткування податком на додану вартість мають право бути платниками податку на додану вартість, визначено у статті 180 розділу V Кодексу.

Статті 181 та 182 розділу V Кодексу визначають умови за яких, такі особи можуть або зобов’язані зареєструватись як платники податку на додану вартість.

Реєстрація особи як платника податку на додану вартість може здійснюватись як в обов’язковому порядку, так і за добровільним рішенням особи.

Обов’язкова реєстрація особи як платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу та пункту 3 розділу III Положення під обов’язкову реєстрацію як платника податку на додану вартість підпадає особа, у якої загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування податку на додану вартість).

Тобто, особа (у т. ч. і новостворена), окрім особи, яка є платником єдиного податку, зобов’язана зареєструватись як платник податку на додану вартість після моменту фактичного здійснення операцій з постачання товарів/послуг, сума яких сукупно перевищує 300 тис. гривень. При цьому, укладення цивільно-правових угод (договорів) на постачання товарів/послуг в сумі, що перевищує 300 тис. грн., чи наявність наміру у особи здійснювати діяльність, за результатами якої буде перевищено обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу, не є підставою для реєстрації особи як платника податку на додану вартість відповідно до вимог зазначеного пункту Кодексу.

Водночас, згідно з вимогами підпункту 6 пункту 180.1 статті 180 розділу V Кодексу, під обов’язкову реєстрацію як платник податку на додану вартість підпадають ті особи, що проводять операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України). При цьому реєстрація таких осіб як платників податку на додану вартість здійснюється незалежно від того, чи досягають вони загальної суми операцій з постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує такі особи згідно із законодавством.

Статтею 183 розділу V Кодексу та підпунктом “а” пункту 7 розділу III Положення визначено, що для реєстрації особи як платника податку на додану вартість в обов’язковому порядку така особа не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 розділу V Кодексу, має подати до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву платника податку на додану вартість (далі – Заява).

Крім того, згідно із пунктом 183.4 статті 183 розділу V Кодексу обов’язковій реєстрації як платник податку на додану вартість підлягає особа, що переходить на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування, у разі якщо така особа відповідає вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу. Датою переходу зазначеної особи на загальну систему оподаткування є дата її реєстрації як платника податку на додану вартість.

У разі якщо у такої особи на момент переходу із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування обсяг постачання товарів/послуг не перевищує суму, визначену у пункті 181.1 статті 181 розділу V Кодексу для обов’язкової реєстрації особи як платника податку на додану вартість, то у подальшому при визначенні обсягу оподатковуваних операцій слід керуватися пунктом 18 підрозділу 2 розділу XX Кодексу, а саме обраховувати обсяг оподатковуваних операцій починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Добровільна реєстрація особи як платника податку на додану вартість.

Згідно із пунктом 182.1 статті 182 розділу V Кодексу та пунктом 4 розділу III Положення добровільно зареєструватися як платник податку на додану вартість може лише та особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу не є платником податку на додану вартість у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої статтею 181 розділу V Кодексу суми (300 тис. грн.) та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку на додану вартість за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

Тобто, починаючи з 1 січня 2011 року особа, обсяг постачання товарів/послуг якої не перевищує 300 тис. грн., може зареєструватись як платник податку на додану вартість за добровільним рішенням у разі, якщо одночасно:

- зареєстрована суб’єктом господарювання не менше 12 календарних місяців;

- за останні 12 календарних місяців обсяг постачання товарів/послуг іншим платникам податку на додану вартість сукупно становить 50 і більше відсотків загального обсягу постачання.

При цьому, якщо, наприклад, особа подала Заяву у січні 2011 року, то обрахунок відповідних обсягів постачання товарів/послуг іншим платникам податку на додану вартість здійснюється за попередні 12 календарних місяців, тобто з січня 2010 року по грудень 2010 року.

Відповідно до пункту 183.5 статті 183 розділу V Кодексу особи зазначені у пунктах 183.3 та 183.4 статті 183 розділу V Кодексу можуть вказати у Заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника податку на додану вартість. При добровільній реєстрації особи як платника податку на додану вартість такий день відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця).

Реєстрація особи як платника податку на додану вартість здійснюється за Заявою такої особи, яку має бути подано до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку на додану вартість і матиме право на податковий кредит і виписку податкових накладних.

Якщо Заяву подано пізніше строку, визначеного пунктом 183.3 статті 183 розділу V Кодексу (20 календарних днів) до початку наступного податкового періоду, то в Заяві має бути визначено з якого саме податкового періоду така особа бажає зареєструватися як платник податку на додану вартість та матиме право на виписку податкових накладних.

У разі реєстрації особи як платника податку на додану вартість за добровільним рішенням орган державної податкової служби звертається до такої особи з пропозицією надати розшифровку обсягів постачання, у тому числі постачання платникам податку на додану вартість за останні 12 календарних місяців (в розрізі місяців) з метою визначення обґрунтованості реєстрації особи як платника податку на додану вартість, а також здійснення подальшого моніторингу настання підстав для анулювання такої реєстрації.

Слід зауважити, що особи, визначені у підпунктах 3, 4, 5, 7 пункту 180.1 статті 180 розділу V Кодексу, а саме особи, що ввозять товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, особи, що ведуть облік результатів діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи, особи – управителі майна, особи, що уповноважені вносити податок з об’єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, можуть бути зареєстровані як платники податку на додану вартість як в обов’язковому порядку (при дотриманні вимог статті 181 розділу V Кодексу), так і за їх добровільним рішенням (при дотриманні вимог статті 182 розділу V Кодексу).

Реєстрація сільськогосподарських підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість та подали до органу державної податкової служби заяву про реєстрацію їх як суб’єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 209.10 статті 209 розділу V Кодексу здійснюється з дотриманням правил та у строки, що визначені статтею 183 розділу V Кодексу для реєстрації осіб як платників податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 183.8 статті 183 розділу V Кодексу орган державної податкової служби відмовляє в реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо за результатами розгляду Заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість згідно із статтею 184 розділу V Кодексу.

Тому сільськогосподарське підприємство, яке не зареєстроване як платник податку на додану вартість може бути зареєстровано суб’єктом спеціального режиму оподаткування при дотриманні вимог статті 181 або статті 182 розділу V Кодексу.

Вимоги до Заяви та її розгляд.

Звертаємо увагу, що у разі, якщо останній день строку подання Заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.

Дані Заяви мають бути достовірними та відповідати відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР). Якщо у Заяві не зазначені обов’язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані (крім розділу 15 такої Заяви), її не скріплено печаткою заявника, не підписано заявником (для фізичних осіб), відповідальною особою заявника (для юридичних осіб) чи особою, яка має документально підтверджене повноваження щодо підпису Заяви від особи, яка реєструється як платник податку на додану вартість, то відповідно до пункту 10 розділу III Положення протягом 10 робочих днів від дня отримання Заяви податковий орган звертається до особи з письмовою пропозицією надати нову Заяву (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

При цьому, відповідно до пункту 11 розділу III Положення податковий орган відмовляє у реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо за результатами розгляду Заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу (пункт 5 розділу I, пункти 3, 4, підпункт 5.1 пункту 5 розділу III Положення), або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість згідно із статтею 184 розділу V Кодексу (пункт 1 розділу V Положення).

З метою підтвердження достовірності відомостей, зазначених особою у Заяві, податковий орган відповідно до пункту 9 розділу III Положення може звернутися до державного реєстратора за отриманням витягу з ЄДР для підтвердження реєстраційних даних. В той же час, для підтвердження інших відомостей, зазначених у Заяві, у тому числі відомостей, які стосуються фінансово-господарської діяльності особи, податковий орган може звернутись до такої особи із письмовим запитом про надання відповідної інформації та копій необхідних документів відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу, а також пункту 73.3 статті 73 розділу II Кодексу. Орган державної податкової служби при розгляді Заяви та прийнятті рішення про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість з метою підтвердження відомостей, наведених у Заяві, також звертає увагу на показники податкової звітності та розрахунків стосовно інших податків, які подавались такою особою.

Одночасно з цим зауважуємо, що у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1236 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року N 540, якою, зокрема, передбачалася плата за свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а тому з 01.01.2011 при проведенні процедур реєстрації та перереєстрації особи як платника податку на додану вартість така плата не стягується.

Перереєстрація особи як платника податку на додану вартість

У разі виникнення змін у даних платника податку на додану вартість або зміни місцезнаходження (місця проживання) проводиться перереєстрація особи як платника податку на додану вартість у порядку визначеному розділом IV Положення та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість підлягає заміні.

При перереєстрації особи як платника податку на додану вартість дата реєстрації її як платника податку на додану вартість не змінюється, а датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість є останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання додаткової Заяви з позначкою “Перереєстрація” (далі – Заява про перереєстрацію).

Відповідно до пункту 2 розділу IV Положення на бажання та згідно із Заявою про перереєстрацію платника податку на додану вартість датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість може бути встановлений день до закінчення строку у 10 робочих днів від дня отримання Заяви про перереєстрацію. При цьому дата реєстрації особи як платника податку на додану вартість не змінюється, а датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість є дата внесення відповідного запису до реєстру платників податку на додану вартість.

У зв’язку із цим, в залежності від того зазначена платником податку на додану вартість бажана дата чи ні буде визначено дату анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та дату початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Якщо у Заяві про перереєстрацію бажана дата не зазначена, то датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість буде останній день строку у 10 робочих днів.

Якщо бажана дата перереєстрації особи як платника податку на додану вартість, зазначена в Заяві про перереєстрацію, відповідає дню до закінчення строку у 10 робочих днів від дня отримання Заяви про перереєстрацію і на момент обробки на центральному рівні така дата ще не настала, то датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість буде бажана дата реєстрації.

Датою початку дії нового свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та датою анулювання старого свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість буде дата внесення відповідного запису до реєстру платників податку на додану вартість, якщо бажана дата перереєстрації особи як платника податку на додану вартість, зазначена в Заяві про перереєстрацію, настала на момент обробки Заяви про перереєстрацію на центральному рівні або якщо платником податку на додану вартість у розділі 18 Заяви про перереєстрацію замість дати буде зазначено “протягом 10 робочих днів” (у цьому випадку орган державної податкової служби має внести до реєстру платників податку на додану вартість в поле “бажана дата” дату отримання Заяви про перереєстрацію).

Анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість

Анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість здійснюється за наявності підстав передбачених статтею 184 розділу V Кодексу, та в порядку, визначеному розділом V Положення. Анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість може здійснюватись безпосередньо за заявою платника податку на додану вартість на підставах, визначених у підпунктах “а” – “и” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, та за ініціативою відповідного податкового органу на підставах, визначених у підпунктах “б” – “и” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу.

Рішення про анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу приймається за наявності відповідних підтвердних документів, які зазначені у підпункті 5.2 пункту 5 розділу V Положення.

Для анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за підставами, визначеними підпунктами “а”, “г” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, необхідно, щоб з моменту такої реєстрації минуло щонайменше 12 календарних місяців.

Стосовно анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість на підставі, визначеній підпунктом “и” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, слід зауважити, що така особа має бути зареєстрована суб’єктом господарювання не менше ніж 12 повних календарних місяців, що передують місяцю, в якому здійснюється анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Так, наприклад, якщо анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відповідно до підпункту “и” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, зареєстрованої у січні 2011 року, відбувається у липні 2011 року то обрахунок відповідних обсягів постачання товарів/послуг такого платника податку на додану вартість для цілей анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість повинен здійснюватись за попередні 12 календарних місяців, тобто з липня 2010 року по червень 2011 року.

Необхідно також зауважити, що відповідно до пункту 184.7 статті 184 розділу V Кодексу платник податку за наслідками останнього звітного періоду зобов’язаний визнати умовне постачання товарів та необоротних активів, які залишаються на обліку та при придбанні яких суми податку на додану вартість були включені до податкового кредиту, та нарахувати податкові зобов’язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів.

При цьому, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за рішенням платника умовний продаж визначається платником у податковій декларації з податку на додану вартість за наслідками останнього звітного періоду на дату подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу умовне постачання товарів та необоротних активів відображається у податковій декларації з податку на додану вартість за наслідками останнього звітного періоду (з першого дня такого останнього звітного періоду по день анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість включно).

Зазначені норми щодо нарахування умовного постачання не стосуються лише випадків реорганізації платника податку на додану вартість шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Також звертаємо увагу на те, що за особою, якій було анульовано реєстрацію як платника податку на додану вартість за ініціативою органу державної податкової служби, залишається обов’язок щодо повернення органу державної податкової служби свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та усіх засвідчених його копій разом із супровідним листом протягом 20 календарних днів від дня прийняття рішення про таке анулювання (підпункт 5.5 пункту 5 розділу V Положення).

Пунктом 337.3 статті 337 розділу XVIII Кодексу передбачено особливості анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість – інвестора. Так, відповідно до вказаної норми, якщо інвестор (його постійне представництво), який є платником податку на додану вартість, подає податковому органу декларацію (податковий розрахунок) з податку на додану вартість, яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок/придбання протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість не відбувається.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.83 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу, під терміном “інвестор” у даному випадку розуміється юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції.

Спрощена система оподаткування

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Кодексу платники єдиного податку не є платниками, зокрема, податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.

Тобто, юридичні особи які обрали спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 6 відсотків, зобов’язані сплачувати податок на додану вартість. Відповідно до пункту 6 розділу III Положення у разі переходу на спрощену систему оподаткування із сплатою податку на додану вартість юридична особа реєструється як платник податку на додану вартість у порядку, визначеному Кодексом та Положенням.

Звертаємо увагу, що відповідно до пункту 183.8 статті 183 розділу V Кодексу орган державної податкової служби відмовляє у реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо за результатами розгляду Заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість згідно із статтею 184 розділу V Кодексу.

Отже, якщо особа, яка подала заяву про перехід на спрощену систему оподаткування обліку та звітності за ставкою єдиного податку 6 відсотків, не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу, то така особа не може бути зареєстрована як платник податку на додану вартість та, відповідно, не може бути переведена на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 6 відсотків.

Також слід зауважити, що у разі, якщо в особи яка є платником податку на додану вартість та застосовує спрощену систему оподаткування обліку та звітності за ставкою єдиного податку 6 відсотків, існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість згідно із статтею 184 розділу V Кодексу, то реєстрація як платника податку на додану вартість такої особи підлягає анулюванню у встановленому порядку. Крім того, така особа зобов’язана перейти на загальну систему оподаткування або на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 10 відсотків.

Повідомляючи викладене, Державна податкова адміністрація України зобов’язує довести зазначені методичні рекомендації до відома підпорядкованих органів державної податкової служби і платників податків та забезпечити їх врахування при проведенні процедури реєстрації особи як платника податку на додану вартість та анулювання такої реєстрації, а також при наданні податкових консультацій платникам податків.

Заступник Голови Комісії
з проведення реорганізації
ДПА України, заступник
Голови ДПА України
О. М. Любченко

Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість

admin — Mon, 13 Feb 2012 20:55:22 +0000

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Н А К А З

07.11.2011 N 1394

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
29 листопада 2011 р.
за N 1369/20107

Про затвердження Положення про реєстрацію
платників податку на додану вартість

Відповідно до статей 180-184, 209 Податкового кодексу України
( 2755-17 ), Положення про Міністерство фінансів України,
затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року
N 446 ( 446/2011 ), та Положення про Державну податкову службу
України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня
2011 року N 584 ( 584/2011 ), Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Положення про реєстрацію платників податку на
додану вартість, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, накази Державної
податкової адміністрації України:
від 22.12.2010 N 978 ( z1400-10 ) “Про затвердження Положення
про реєстрацію платників податку на додану вартість”,
зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за
N 1400/18695;
від 14.04.2000 N 170 ( z0256-00 ) “Про внесення доповнень до
нормативно-правових актів”, зареєстрований у Міністерстві юстиції
України 04.05.2000 за N 256/4477.

3. Не підлягають обов’язковій перереєстрації платники податку
на додану вартість, внесені до реєстру платників податку на додану
вартість до набрання чинності цим наказом. Не підлягають
обов’язковій заміні свідоцтва про реєстрацію платників податку на
додану вартість, видані платникам органами державної податкової
служби до набрання чинності цим наказом.

4. Департаменту податкової, митної політики та методології
бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України
(Чмерук М.О.), Департаменту інформатизації та обліку платників
податків Державної податкової служби України (Лаба М.С.)
забезпечити подання цього наказу в установленому порядку на
державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного
опублікування.

6. Контроль за виконанням наказу покласти на першого
заступника Міністра фінансів України Мярковського А.І., заступника
Голови Державної податкової служби України Клименка О.В.

Міністр Ф.Ярошенко

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
фінансів України
07.11.2011 N 1394

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
29 листопада 2011 р.
за N 1369/20107

ПОЛОЖЕННЯ
про реєстрацію платників податку на додану вартість

I. Загальні положення

1.1. Це Положення розроблене відповідно до розділу V “Податок
на додану вартість” Податкового кодексу України ( 2755-17 )
(далі – Кодекс), Закону України “Про державну податкову службу в
Україні” ( 509-12 ) та інших нормативно-правових актів.

1.2. Цим Положенням визначається порядок:
реєстрації платників податку на додану вартість;
анулювання реєстрації платників податку на додану вартість;
ведення реєстру платників податку на додану вартість
(далі – Реєстр);
присвоєння індивідуального податкового номера платника
податку на додану вартість;
оприлюднення даних з Реєстру;
перереєстрації платників податку на додану вартість та заміни
свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість;
ведення документації при реєстрації/анулюванні реєстрації
платників податку на додану вартість;
засвідчення копій свідоцтв про реєстрацію платників податку
на додану вартість.

1.3. Цим Положенням визначаються форми:
заяв про реєстрацію платників податку на додану вартість;
свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість;
документів про анулювання реєстрації платників податку на
додану вартість;
журналів реєстрації платників податку на додану вартість;
інших документів з питань реєстрації/анулювання реєстрації,
перереєстрації та заміни свідоцтв про реєстрацію платників податку
на додану вартість.

1.4. Особа – будь-яка з осіб, наведених у підпункті 14.1.139
пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу ( 2755-17 ):
суб’єкт господарювання – юридична особа, у тому числі
підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та
часу внесення таких інвестицій;
інша юридична особа, що не є суб’єктом господарювання;
фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без
громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із
законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб, що
знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до
законодавства), та/або ввозить товари на митну територію України;
представництво нерезидента, що не має статусу юридичної
особи.
1.4.1. Для цілей оподаткування дві чи більше осіб, які
здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи,
вважаються окремою особою у межах такої діяльності.
Облік результатів спільної діяльності ведеться платником
податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами
договору, окремо від обліку господарських результатів такого
платника податку.
1.4.2. Платником податку на додану вартість може бути
зареєстровано інвестора, який на період дії угоди про розподіл
продукції сплачує податок на додану вартість з урахуванням
особливостей, передбачених розділом XVIII Кодексу ( 2755-17 ).
1.4.3. Якщо особи, не зареєстровані як платники податку,
ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають
оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під
час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого
податку.
1.4.4. Особою, відповідальною за нарахування та сплату
податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому
числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як
платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на
митній території України, є отримувач послуг.
Особи, зазначені у цьому підпункті, мають права, виконують
обов’язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як
платники податку.

1.5. Відповідно до пункту 180.1 статті 180 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) для цілей оподаткування платником податку на додану
вартість (далі – платник ПДВ) є:
1.5.1. Будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і
реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у
порядку, визначеному статтею 183 розділу V Кодексу ( 2755-17 ).
1.5.2. Будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає
реєстрації як платник податку.
1.5.3. Будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію
України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку
покладається відповідальність за сплату податків у разі
переміщення товарів через митний кордон України відповідно до
Митного кодексу України ( 92-15 ), а також:
1.5.3.1. Особа, на яку покладається дотримання вимог митних
режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від
оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених
митним законодавством;
1.5.3.2. Особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні
товарів на митну територію України, податкову пільгу не за
цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання
згідно із Кодексом ( 2755-17 ), а також будь-які інші особи, що
використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення
на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи
суб’єктами підприємницької діяльності, які не є платниками
податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7
статті 197 розділу V Кодексу ( 2755-17 ).
1.5.4. Особа, що веде облік результатів діяльності за
договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи.
1.5.5. Особа – управитель майна, яка веде окремий податковий
облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій,
пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за
договорами управління майном.
Для цілей оподаткування господарські відносини між
управителем майна з власної господарської діяльності та його
діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі
окремих цивільно-правових договорів (далі – управитель майна).
Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які
здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування,
фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та
фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.
1.5.6. Особа, що проводить операції з постачання
конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного
безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку
зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших
законних підставах переходить у власність держави (у тому числі
майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України)
( 92-15 ), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми
операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1
статті 181 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), а також незалежно від
того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із
законодавством.
1.5.7. Особа, уповноважена вносити податок з об’єктів
оподаткування, які виникають внаслідок поставки послуг
підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності,
що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
1.5.8. Положення цього пункту не поширюються на осіб -
нерезидентів, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття
енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення
об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, фінансування
яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної
допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі,
відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським
банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності
Чорнобильського фонду “Укриття” в Україні ( 996_004 ) та Угоди про
грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським
банком реконструкції та розвитку, Урядом України та Чорнобильською
атомною електростанцією ( 996_729 ).

1.6. Особі, що реєструється як платник податку, присвоюється
індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати
податку.
1.6.1. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього
інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до
моменту анулювання реєстрації платника ПДВ.
1.6.2. Використання індивідуального податкового номера,
наданого при реєстрації, є обов’язковим при оформленні й
користуванні всіма видами документів, які пов’язані з розрахунками
при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану
вартість, оформленні податкового кредиту.
1.6.3. Індивідуальний податковий номер становить:
1.6.3.1. Для юридичних осіб – 12-розрядний числовий код такої
структури: 1-7-й знаки – перші 7 знаків коду за Єдиним державним
реєстром підприємств та організацій України (далі – код ЄДРПОУ)
без контрольного числа; 8-й та 9-й знаки – код області за системою
кодування, прийнятою в органах державної податкової служби
(далі – податкові органи); 10-й та 11-й знаки – код
адміністративного району за системою кодування, прийнятою в
податкових органах; 12-й знак – контрольний розряд, алгоритм
формування якого встановлює центральний орган державної податкової
служби.
1.6.3.2. Для фізичних осіб – 10-значний реєстраційний номер
облікової картки платника податків.
Для фізичних осіб – підприємців, які через свої релігійні
переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера
облікової картки платника податків та повідомили про це
відповідний податковий орган і мають відмітку у паспорті, стосовно
яких замість реєстраційного номера облікової картки платника
податків до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних
осіб – підприємців (далі – Єдиний державний реєстр) внесено серію
та номер паспорта, індивідуальний податковий номер становить
10-значний номер, що включає номер паспорта.
1.6.3.3. Для осіб, відповідальних за нарахування та сплату
податку на додану вартість до бюджету під час виконання договорів
про спільну діяльність без створення юридичної особи, управителів
майна за договорами управління майном, інвесторів відповідно до
угод про розподіл продукції, – 9-значний податковий номер, який
надають податкові органи згідно з порядком обліку платників
податків і зборів ( z1439-10 ), визначеним центральним органом
державної податкової служби відповідно до пункту 63.10 статті 63
розділу II Кодексу ( 2755-17 ) (далі – Порядок обліку). Такі особи
у реєстраційній заяві проставляють зазначений податковий номер,
який повинен відповідати індивідуальному податковому номеру.
Для осіб, відповідальних за утримання та внесення податку на
додану вартість до бюджету під час виконання декількох договорів
про спільну діяльність або договорів управління майном, свідоцтво
про реєстрацію платника ПДВ видається на кожний із зазначених
договорів.
1.6.3.4. Для представництв нерезидентів в Україні
індивідуальний податковий номер формується у такому самому
порядку, як і для юридичних осіб.
1.6.3.5. Для представництв нерезидентів в Україні, які були
зареєстровані платниками ПДВ до 1 червня 2006 року і не мають коду
ЄДРПОУ, індивідуальним податковим номером є 9-значний податковий
номер, який надають податкові органи. Перереєстрація таких
представництв нерезидентів як платників ПДВ, а також заміна їм
відповідних свідоцтв здійснюються після включення таких
відокремлених підрозділів до ЄДРПОУ.

II. Реєстр платників податку на додану вартість

2.1. Реєстр – це автоматизований банк даних, створений
відповідно до пункту 183.12 статті 183 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) для забезпечення:
реєстрації та єдиного обліку платників ПДВ;
єдиних принципів ідентифікації платників ПДВ;
контролю за справлянням податку на додану вартість;
організації суцільного й вибіркового аналізу.
Складовою частиною Реєстру є реєстр суб’єктів спеціального
режиму оподаткування.

2.2. У Реєстр включаються такі види даних:
ідентифікаційні – індивідуальний податковий номер та номер
свідоцтва платника ПДВ, код ЄДРПОУ, податковий номер, який надають
податкові органи, реєстраційний номер облікової картки платника
податків, а також найменування – для юридичних осіб та прізвище,
ім’я, по батькові – для фізичних осіб – підприємців;
довідкові – дані про місцезнаходження (місце проживання),
телефони платника ПДВ, прізвища, імена, по батькові та
реєстраційні номери облікових карток платника податків керівника і
головного бухгалтера юридичної особи – платника ПДВ;
реєстраційні – дані про реєстрацію, перереєстрацію,
анулювання свідоцтв та анулювання реєстрації платників ПДВ,
виключення із реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування,
зміни режимів оподаткування податком на додану вартість;
класифікаційні – дані про види діяльності суб’єкта
спеціального режиму оподаткування;
кількісні – дані щодо загальних сум оподатковуваних операцій
та вартості поставлених товарів, які вказуються у реєстраційних
заявах;
інші дані, передбачені формами документів, встановленими цим
Положенням.

2.3. Формування та ведення Реєстру здійснює центральний орган
державної податкової служби. Дані Реєстру передаються до
податкових органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві та Севастополі (далі – регіональні податкові органи), а
також податкових органів у районах, містах, районах у містах,
міжрайонних, об’єднаних та спеціалізованих податкових органів
(далі – районні податкові органи).
Податкові органи забезпечують достовірність даних про
платників податків у Реєстрі, їх захист від несанкціонованого
доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

2.4. З числа обов’язків щодо ведення Реєстру центральний
орган державної податкової служби здійснює:
розробку організаційних та методологічних принципів ведення
Реєстру;
організацію реєстрації платників ПДВ;
присвоєння платникам ПДВ індивідуальних податкових номерів;
формування номерів свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ;
розробку технології та програмно-технічних засобів ведення
Реєстру;
виконання функцій адміністратора бази даних Реєстру
(накопичення, аналіз даних, що надходять з регіональних податкових
органів, контроль за достовірністю та актуалізацією даних,
зберіганням, захистом їх, контроль за правом доступу тощо);
автоматизоване ведення бази Реєстру;
розробку нормативних документів на створення, ведення та
користування даними Реєстру;
оприлюднення даних з Реєстру.

2.5. Регіональні податкові органи здійснюють:
виконання функцій адміністратора бази даних регіонального
рівня (накопичення, аналіз даних, що надходять з районних
податкових органів, контроль за достовірністю та актуалізацією
даних, зберіганням, захистом їх, контроль за правом доступу тощо);
забезпечення організації реєстрації та облік платників ПДВ,
що перебувають на їх території;
організацію роботи з передавання змін і доповнень до Реєстру
до центрального органу державної податкової служби та
підпорядкованих районних податкових органів.

2.6. Районні податкові органи здійснюють:
приймання заяв, контроль за повнотою даних щодо відповідності
нормативним документам;
обробку даних заяв та документів щодо реєстрації,
перереєстрації, анулювання свідоцтв та анулювання реєстрації
платників ПДВ, виключення із реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування;
формування файлів для передавання до регіональних податкових
органів;
приймання файлів з регіональних баз з присвоєними
індивідуальними податковими номерами та номерами свідоцтв про
реєстрацію платників ПДВ;
видачу, заміну свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ та
засвідчення їх копій;
виконання функцій адміністратора бази даних районного рівня
(накопичення, аналіз даних, контроль за достовірністю та
актуалізацією даних, зберіганням, захистом їх, контроль за правом
доступу тощо);
моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру;
формування бази даних платників ПДВ районного рівня.

2.7. Використання даних Реєстру державними органами
здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
2.7.1. Дані з Реєстру про видані та анульовані свідоцтва про
реєстрацію платників ПДВ передаються центральним органом державної
податкової служби до спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади в галузі митної справи, який доводить таку
інформацію до відома митних органів.
2.7.2. Порядок і умови надання центральним органом державної
податкової служби даних з Реєстру про видані та анульовані
свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ іншим державним органам
встановлюються договорами про взаємодію чи інформаційне
співробітництво.

2.8. Відповідно до пункту 183.13 статті 183 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) для інформування платників ПДВ центральний орган
державної податкової служби щодекади оприлюднює на веб-сайті
центрального органу державної податкової служби (www.sta.gov.ua):
дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища,
імені та по батькові платника ПДВ, дати податкової реєстрації,
індивідуального податкового номера, номера та дати початку дії
свідоцтва про реєстрацію;
інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ
за заявою платника ПДВ або з ініціативи податкових органів чи за
рішенням суду, а саме: про анульовані свідоцтва платників ПДВ із
зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат, причин та
підстав для анулювання свідоцтв.
Додатково до таких даних з реєстру суб’єктів спеціального
режиму оподаткування оприлюднюються дані про дату реєстрації
суб’єктом спеціального режиму оподаткування, дату виключення із
такого реєстру, а також дату, з якої сільськогосподарське
підприємство вважається платником ПДВ на загальних підставах.
Інформація оприлюднюється із зазначенням дати оприлюднення і
дати оновлення інформації.

2.9. Якщо реєстрацію особи як платника ПДВ було анульовано та
відомості із Реєстру про таке анулювання були оприлюднені
відповідно до цього Положення, то право доступу до таких
відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання
вважається доведеною до відома заінтересованих осіб.

2.10. Якщо за ініціативою податкового органу анульовано
реєстрацію особи як платника ПДВ або виключено особу з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування, то право доступу цієї
особи до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке
анулювання є доведеною до її відома з дати:
отримання такою особою відповідного рішення про анулювання у
випадку, передбаченому у підпункті 5.5.4.3 підпункту 5.5.4
пункту 5.5 розділу V цього Положення;
оприлюднення відомостей про таке анулювання відповідно до
цього Положення у випадку, передбаченому у підпункті 5.5.4.4
підпункту 5.5.4 пункту 5.5 розділу V цього Положення.

III. Реєстрація платників податку на додану вартість

3.1. Реєстрація осіб платниками ПДВ, перереєстрація та заміна
свідоцтв про таку реєстрацію проводяться шляхом внесення записів
до Реєстру із формуванням за кожним таким записом окремого номера
свідоцтва і визначення дати початку його дії та дати анулювання.
Особа є зареєстрованою платником ПДВ з відповідної дати
реєстрації, внесеної до Реєстру. Реєстрація платника ПДВ є
анульованою з дати анулювання свідоцтва про таку реєстрацію та
виключення цього платника ПДВ з Реєстру згідно з розділом V цього
Положення.

3.2. Платником ПДВ можуть бути зареєстровані особи, визначені
у пункті 1.4 розділу I цього Положення та які відповідають вимогам
пункту 1.5 розділу I цього Положення.
Для реєстрації платником ПДВ особа повинна перебувати на
обліку в податковому органі за місцезнаходженням або місцем
проживання відповідно до Порядку обліку ( z1439-10 ).

3.3. Відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з
постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з
розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або
глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі
протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує
300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така
особа зобов’язана зареєструватися як платник ПДВ в податковому
органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з
дотриманням вимог, передбачених статтею 183 розділу V Кодексу,
крім особи, яка є платником єдиного податку.

3.4. Відповідно до пункту 182.1 статті 182 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і
відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу не є
платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних
операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та
обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за
останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше
50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне
добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація
здійснюється за її заявою.
Особа, статутний капітал або балансова вартість активів
(основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує
300000 гривень та яка не є платником податку відповідно до
пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), може
добровільно зареєструватися незалежно від наявності здійснених нею
оподатковуваних операцій та обсягу постачання товарів/послуг іншим
платникам податку.

3.5. Будь-яка особа, що підлягає обов’язковій реєстрації чи
прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника ПДВ, подає
до податкового органу за своїм місцезнаходженням (місцем
проживання) реєстраційну заяву платника податку на додану вартість
за формою N 1-ПДВ (додаток 1) ( za369-11 ).
3.5.1. Така заява подається особисто такою фізичною особою
або безпосередньо керівником або представником юридичної особи -
платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та
повноважень) до податкового органу за місцезнаходженням (місцем
проживання) особи.
У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як
платника податку.
3.5.2. Реєстраційна заява платника ПДВ має бути подана
податковому органу:
а) особами, що підлягають обов’язковій реєстрації згідно з
пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 3.3
цього розділу), – не пізніше 10 числа календарного місяця, що
настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних
операцій, визначеного у статті 181 розділу V Кодексу;
б) особами, що прийняли добровільне рішення про реєстрацію
платниками ПДВ (пункт 3.4 цього розділу), або особами, які
відповідають вимогам підпункту 6 пункту 180.1 статті 180 розділу V
Кодексу ( 2755-17 ) (підпункт 1.5.6 пункту 1.5 розділу I цього
Положення), – не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку
податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками
ПДВ та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових
накладних.
3.5.3. Реєстраційна заява обов’язково має бути підписана
заявником (заявниками) із зазначенням дати. Усі розділи
реєстраційної заяви підлягають заповненню.
3.5.4. У заяві про реєстрацію платника ПДВ указується спосіб
отримання свідоцтва про таку реєстрацію – поштою або безпосередньо
в податковому органі.
Якщо особа обрала спосіб отримання свідоцтва поштою, то
оплату вартості поштових послуг щодо відправлення свідоцтва така
особа має здійснити до отримання свідоцтва шляхом подання до
податкового органу поштових марок на суму, що відповідає вартості
послуг поштового зв’язку з пересилання рекомендованого листа з
повідомленням про вручення.
3.5.5. Будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації
як платник ПДВ і у випадках та в порядку, передбачених статтею 183
розділу V Кодексу ( 2755-17 ), не подала до податкового органу
реєстраційної заяви, несе відповідальність за ненарахування або
несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права
нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного
відшкодування.

3.6. У разі переходу на спрощену систему оподаткування із
сплатою податку на додану вартість або відмови від застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності особа
реєструється платником ПДВ у порядку, визначеному Кодексом
( 2755-17 ) та цим Положенням.
3.6.1. У разі переходу осіб із спрощеної системи
оподаткування, що не передбачає сплати податку, на загальну
систему оподаткування, за умови, що такі особи відповідають
вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1
статті 182 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), з початку календарного
року реєстраційна заява має бути подана не пізніше 10 січня цього
календарного року; у разі якщо такий перехід здійснюється упродовж
календарного року, реєстраційна заява подається одночасно з
поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи
оподаткування.
3.6.2. Не зареєстрована платником ПДВ особа, яка,
застосовуючи спрощену систему оподаткування та сплачуючи єдиний
податок, перевищила обмеження щодо обсягу виручки від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого статтею 1
Указу Президента України від 03.07.98 N 727 ( 727/98 ) “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів
малого підприємництва” (у редакції Указу Президента України від
28.06.99 N 746) ( 746/99 ) (далі – Указ), зобов’язана подати до
податкового органу заяву про реєстрацію як платника ПДВ.
Реєстраційна заява платника ПДВ має бути подана (надіслана)
податковому органу:
фізичною особою – підприємцем – не пізніше 20 календарного
дня з моменту перевищення;
юридичною особою – не пізніше:
ніж за 15 днів до початку звітного (податкового) періоду
(кварталу), що настає за звітним періодом, у якому відбулося
перевищення, якщо перевищення відбулося у першому або другому
місяці звітного періоду (кварталу);
20 календарного дня після закінчення звітного періоду
(кварталу), у якому відбулося перевищення, якщо перевищення
відбулося у третьому місяці звітного періоду (кварталу).
3.6.3. При реєстрації осіб як платників податку, які обрали
спрощену систему оподаткування, що передбачає сплату податку, за
умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним
пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 розділу V
Кодексу ( 2755-17 ), реєстраційна заява подається одночасно з
поданням заяви на право застосування спрощеної системи
оподаткування.
Якщо особа, яка обирає спрощену систему оподаткування, що
передбачає сплату податку, не підпадає під визначення платника ПДВ
згідно з пунктом 1.5 розділу I цього Положення або наявні підстави
для анулювання реєстрації платника ПДВ відповідно до пункту 5.1
розділу V цього Положення, податковий орган відмовляє такій особі
у реєстрації платником ПДВ і застосуванні спрощеної системи
оподаткування, обліку та звітності, що передбачає сплату податку.
3.6.4. Фізичні особи – підприємці, які до переходу на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності були
платниками ПДВ, подають до відповідного податкового органу заяву
про анулювання реєстрації їх як платників ПДВ і повертають
відповідне свідоцтво у порядку, визначеному цим Положенням.

3.7. Особи, зазначені у пунктах 183.3 та 183.4 статті 183
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (у разі добровільної реєстрації)
(підпункт “б” підпункту 3.5.2 пункту 3.5, підпункти 3.6.1, 3.6.3
пункту 3.6 цього розділу), можуть навести у заяві бажаний
(запланований) день реєстрації як платника ПДВ, що відповідає даті
початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі
особи вважатимуться платниками ПДВ та матимуть право на виписку
податкових накладних.
При цьому реєстрація осіб, зазначених у пункті 183.4
статті 183 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункти 3.6.1, 3.6.3
пункту 3.6 цього розділу), здійснюється не раніше дати зміни
системи оподаткування.
3.7.1. Якщо протягом строку від подання реєстраційної заяви
до бажаного дня реєстрації у особи виникнуть обставини або
операції, при яких реєстрація платником ПДВ є обов’язковою згідно
з пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(пункт 3.3 цього розділу), така особа зобов’язана подати повторну
реєстраційну заяву у строки, визначені пунктом 183.2 статті 183
розділу V Кодексу (підпункт “а” підпункту 3.5.2 пункту 3.5 цього
розділу). У цьому разі реєстрація платника ПДВ з бажаного дня
реєстрації анулюється та проводиться реєстрація платника ПДВ у
загальному порядку згідно з цим Положенням.
3.7.2. Особа, яка переходить із спрощеної системи
оподаткування на загальну систему оподаткування або із загальної
системи оподаткування на спрощену систему оподаткування зі сплатою
податку на додану вартість у випадках, визначених відповідно
підпунктами 3.6.1 та 3.6.3 пункту 3.6 цього розділу, може вказати
бажаний день реєстрації, яким є перший день звітного періоду
(кварталу), з якого здійснюється такий перехід, за умови подання
реєстраційної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до
такого переходу.
3.7.3. Якщо особа, яка переходить на загальну систему
оподаткування зі спрощеної системи оподаткування, подала до
податкового органу реєстраційну заяву без зазначення бажаного дня
реєстрації й останній день строку у 10 робочих днів від дня
отримання реєстраційної заяви передує даті переходу такої особи на
загальну систему оподаткування, то датою реєстрації такої особи
платником ПДВ визначається перший день переходу такої особи на
загальну систему оподаткування.
3.7.4. Якщо особа вказала у реєстраційній заяві бажаний день
реєстрації та такий день визначений згідно з цим пунктом, то дата
реєстрації такої особи відповідає бажаному дню реєстрації,
вказаному у реєстраційній заяві. Якщо визначення бажаного дня
реєстрації не відповідає цьому пункту, то датою реєстрації такої
особи платником ПДВ є дата внесення відповідного запису до
Реєстру.

3.8. При реєстрації платника ПДВ обов’язково проводиться
перевірка його реєстраційних даних з Єдиного банку даних про
платників податку – юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.
Відомості про заявника мають бути включені до Єдиного
державного реєстру. Дані реєстраційної заяви мають бути
достовірними та відповідати відомостям Єдиного державного реєстру.
З метою перевірки достовірності даних про заявника податковий
орган може звернутись до державного реєстратора за отриманням
витягу з Єдиного державного реєстру.
З метою підтвердження достовірності відомостей про здійснення
особою постачання товарів/послуг або відповідність особи вимогам,
визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1
статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), така особа відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1
статті 20 розділу I Кодексу, пункту 73.3 статті 73 розділу II
Кодексу подає до податкового органу документи, що підтверджують
такі відомості.

3.9. Якщо в заяві про реєстрацію не зазначені обов’язкові
реквізити, надані недостовірні або неповні дані (крім розділу 16
такої заяви), її не скріплено печаткою заявника, не підписано
заявником (для фізичних осіб), відповідальною особою заявника (для
юридичних осіб) чи особою, яка має документально підтверджене
повноваження щодо підпису реєстраційної заяви від особи, яка
реєструється платником ПДВ, відомості про заявника не включені до
Єдиного державного реєстру, то протягом 10 робочих днів від дня
отримання заяви податковий орган звертається до особи з письмовою
пропозицією надати нову заяву про реєстрацію (із зазначенням
підстав неприйняття попередньої).

3.10. Податковий орган відмовляє в реєстрації особи як
платника ПДВ, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви
та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює
постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним
статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та
пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 1.5
розділу I, пункти 3.3, 3.4, підпункт 3.5.1 пункту 3.5 розділу III
цього Положення), або якщо існують обставини, які є підставою для
анулювання реєстрації згідно із статтею 184 розділу V Кодексу
(пункт 5.1 розділу V цього Положення).

3.11. У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації
особи як платника ПДВ податковий орган зобов’язаний видати
заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення)
свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за
формою N 2-ПДВ (додаток 2) (далі – Свідоцтво) не пізніше
наступного робочого дня після бажаного (запланованого) дня
реєстрації платника ПДВ, зазначеного у його заяві, або протягом
10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо
бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено чи
такий день настає раніше дати, що припадає на останній день
строку, встановленого для реєстрації платника ПДВ податковим
органом. Якщо бажаний (запланований) день реєстрації, зазначений у
заяві особи, настає після завершення 10 робочих днів від дати
надходження реєстраційної заяви, податковий орган зобов’язаний
видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про
вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника ПДВ не
пізніше бажаного (запланованого) дня реєстрації платника ПДВ,
зазначеного у його заяві.
Бланк Свідоцтва виготовляється на спеціальному папері, що
забезпечує захист від підробки.
3.11.1. Перебіг строку у 10 робочих днів, установленого для
податкової реєстрації, розпочинається з першого календарного дня,
що настає за днем отримання податковим органом заяви про
реєстрацію платника ПДВ. У разі якщо останній день строку подання
заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім
днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або
неробочим робочий день.
3.11.2. Свідоцтво видається (направляється) платнику ПДВ у
такому порядку:
3.11.2.1. Якщо особа обрала спосіб отримання Свідоцтва
поштою, воно надсилається за місцезнаходженням (місцем проживання)
платника ПДВ, указаним у Свідоцтві, з повідомленням про вручення
за рахунок одержувача.
У податковому органі Свідоцтво може одержати сам платник
ПДВ – фізична особа або відповідальна особа платника ПДВ -
юридичної особи, вказана у реєстраційній заяві, чи будь-яка особа
за наявності належним чином оформленої довіреності від платника
ПДВ (далі – Представник платника). Особа, яка отримує Свідоцтво,
має пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу.
Відомості про отримання Свідоцтва платником ПДВ чи
Представником платника вказуються у корінці Свідоцтва. До корінця
Свідоцтва долучаються довіреність у разі одержання Свідоцтва
особою за довіреністю або повідомлення про вручення – у разі
надсилання поштою Свідоцтва платнику ПДВ.
3.11.2.2. Якщо особа обрала спосіб отримання Свідоцтва
безпосередньо в податковому органі та протягом 10 робочих днів від
дня надходження до податкового органу заяви про реєстрацію не
отримала Свідоцтво з будь-яких причин, податковий орган у другій
половині останнього календарного дня строку у 10 робочих днів
надсилає за місцезнаходженням (місцем проживання) платника ПДВ
Свідоцтво поштовим відправленням з післяплатою за рахунок
одержувача.
3.11.2.3. Якщо податковий орган або пошта не може вручити
платнику ПДВ Свідоцтво у зв’язку з незнаходженням посадових осіб,
відмовою прийняти таке Свідоцтво, відсутністю за місцезнаходженням
(місцем проживання) платника ПДВ, то працівник того структурного
підрозділу, яким надсилалось Свідоцтво, на підставі інформації
структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація
вхідної та вихідної кореспонденції, або на підставі іншої
інформації оформляє довідку, у якій вказує причину, що призвела до
неможливості вручення Свідоцтва. Така довідка разом із Свідоцтвом
зберігається у реєстраційній частині облікової справи платника
податків. У цьому разі платник ПДВ чи Представник платника може
отримати Свідоцтво в податковому органі у будь-який час до дати
анулювання реєстрації згідно з цим Положенням. При цьому
податковий орган здійснює заходи щодо встановлення
місцезнаходження (місця проживання) платника ПДВ згідно з Порядком
обліку ( z1439-10 ).
3.11.3. У Свідоцтві найменування (прізвище, ім’я, по
батькові) та місцезнаходження (місце проживання) платника ПДВ
вказуються повністю, усі поля Свідоцтва заповнюються способом
комп’ютерного друку та виконуються українською мовою прописними
літерами.
3.11.4. Оригінал Свідоцтва повинен зберігатися платником ПДВ.

3.12. Датою реєстрації особи платником ПДВ, яка вноситься до
Реєстру та зазначається у Свідоцтві, є дата, що відповідає даті
здійснення запису в Реєстрі про таку реєстрацію або бажаному дню
реєстрації.
При визначенні дати реєстрації особи, яка повторно
реєструється платником ПДВ, не враховуються періоди попередніх
реєстрацій, які були анульовані. Датою податкової реєстрації
такого платника ПДВ є дата його нової реєстрації незалежно від
строку, що пройшов від дня анулювання попередньої податкової
реєстрації такої особи до дня подання заяви про повторну податкову
реєстрацію.

3.13. Під час реєстрації датою початку дії Свідоцтва, яка
зазначається у Свідоцтві, є дата податкової реєстрації.

3.14. Якщо відповідно до законодавства визначено строк, на
який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у
Свідоцтві, зазначене Свідоцтво видається тільки на такий строк.
3.14.1. У таких випадках у лівій верхній частині Свідоцтва та
на корінці Свідоцтва вчиняються однакові спеціальні записи
“Свідоцтво дійсне до” і зазначається дата закінчення строку, на
який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у
Свідоцтві.
3.14.2. Якщо до/після закінчення зазначеного строку у
порядку, визначеному законодавством, такий строк продовжується,
Свідоцтво із зазначеним терміном дії підлягає заміні у такому
самому порядку, як і при перереєстрації.

3.15. Особа, утворена у результаті реорганізації платника ПДВ
(крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється
платником ПДВ як інша новоутворена особа в порядку, визначеному
Кодексом ( 2755-17 ) та цим Положенням, у тому числі у разі, коли
до такої особи перейшли обов’язки зі сплати податку у зв’язку з
розподілом податкових зобов’язань чи податкового боргу.
3.15.1. Якщо датою державної реєстрації юридичної особи,
утвореної в результаті перетворення, є дата державної реєстрації
платника ПДВ – юридичної особи, припиненої в результаті
перетворення, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру
про державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи, то
реєстрація платником ПДВ новоутвореної юридичної особи проводиться
за процедурами перереєстрації, визначеними цим Положенням.
3.15.2. Якщо датою державної реєстрації юридичної особи,
утвореної в результаті перетворення, є дата завершення
перетворення та така юридична особа протягом 10 календарних днів,
що настають за датою завершення перетворення, одночасно подає
податковому органу заяви про реєстрацію її платником ПДВ та про
анулювання такої реєстрації особи, припиненої шляхом перетворення,
то у цьому випадку датами реєстрації платником ПДВ новоутвореної
юридичної особи та анулювання такої реєстрації припиненої
юридичної особи є дата внесення до Реєстру відповідних записів.
До початку дії нового Свідоцтва юридична особа, утворена у
результаті перетворення, використовує реквізити старого Свідоцтва
припиненої юридичної особи.

3.16. Копії Свідоцтва, достовірність яких засвідчена
податковим органом, повинні розміщуватися в доступних для огляду
місцях у приміщенні платника податку та в усіх його філіях
(відділеннях), представництвах.
3.16.1. Для засвідчення копій Свідоцтва платник ПДВ подає до
податкового органу заяву про засвідчення копій Свідоцтва про
реєстрацію платника податку на додану вартість за формою N 2-РК
(додаток 3) ( zb369-11 ), додає відповідну кількість копій
Свідоцтва та при поданні заяви пред’являє оригінал Свідоцтва.
3.16.2. Податковий орган може відмовити у засвідченні копій
Свідоцтва, якщо дані про платника ПДВ, що вказуються у Свідоцтві,
змінилися, не відповідають даним Реєстру або якщо Свідоцтво
підлягає заміні згідно з цим Положенням.
3.16.3. Засвідчені копії Свідоцтва видаються платнику ПДВ або
Представнику податковим органом протягом трьох робочих днів від
дня отримання відповідної заяви за умови пред’явлення оригіналу
Свідоцтва. Податковим органом на кожній копії Свідоцтва у лівій
верхній частині робиться спеціальний запис “Копія (підлягає
поверненню до податкового органу)”. У нижній частині копії
Свідоцтва мають міститися найменування податкового органу, дата
засвідчення копії Свідоцтва, прізвище, ім’я, по батькові посадової
особи податкового органу, яка засвідчує копію Свідоцтва, підпис
цієї особи, скріплений печаткою податкового органу.
У разі видачі платнику ПДВ засвідченої копії Свідоцтва для
відкриття спеціального рахунку в установі банку відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року N 11
( 11-2011-п ) “Про затвердження Порядку акумулювання
сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану
вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках” на копії
Свідоцтва у лівій верхній частині робиться спеціальний запис
“Копія для установи банку”.
3.16.4. Усі засвідчені копії Свідоцтва підлягають поверненню
до податкових органів у разі анулювання реєстрації, заміни
Свідоцтва чи втрати Свідоцтва одночасно з поверненням Свідоцтва
або поданням відповідної заяви платником ПДВ (крім випадку,
визначеного абзацом другим підпункту 3.16.3 цього пункту).
3.16.5. Засвідчені копії Свідоцтва, що зіпсовані, зношені або
перестали використовуватись, можуть бути повернені платником ПДВ
до податкового органу у будь-який час разом із супровідним листом.
3.16.6. У разі втрати засвідчених копій Свідоцтва платник ПДВ
письмово повідомляє податковий орган про втрату таких копій та
надає пояснення за підписом платника ПДВ (для фізичних осіб) або
керівника платника ПДВ (для юридичних осіб).
3.16.7. Інформація щодо кількості засвідчених та виданих
податковим органом копій Свідоцтва, повернених та втрачених
засвідчених копій Свідоцтва вноситься до бази даних платників ПДВ
районного рівня.

3.17. Дані про прийняті до розгляду заяви з поміткою про
результати розгляду (зареєстровано, відмовлено у реєстрації,
запропоновано подати нову заяву) та дані Свідоцтв уносяться до
журналу реєстрації платників податку на додану вартість за формою
N 2-РЖ (додаток 4).

3.18. Реєстраційні заяви з будь-якими позначками, заяви про
видачу засвідчених копій Свідоцтва, документи, додані до таких
заяв, корінець Свідоцтва, повідомлення і пояснення щодо Свідоцтва
чи його засвідчених копій та інші документи щодо реєстрації
платника ПДВ зберігаються в обліковій справі (реєстраційній
частині) такого платника податків.

IV. Перереєстрація платників податку на додану вартість

4.1. Перереєстрація платника ПДВ проводиться та Свідоцтво
підлягає заміні у разі виникнення змін у даних платника ПДВ, які
стосуються коду ЄДРПОУ, податкового номера, який надається
податковими органами, та/або найменування (прізвища, імені, по
батькові), та/або місцезнаходження (місця проживання) платника
ПДВ, і якщо зміни не пов’язані із припиненням платника ПДВ, крім
випадків, визначених підпунктом 3.15.1 пункту 3.15 розділу III
цього Положення.
У разі зміни платником ПДВ місцезнаходження (місця
проживання) або його переведення на обслуговування до іншого
податкового органу зняття такого платника з обліку в одному
податковому органі і взяття на облік в іншому здійснюються в
порядку, встановленому центральним органом державної податкової
служби.

4.2. Для заміни Свідоцтва платник ПДВ зобов’язаний у
двадцятиденний строк після виникнення змін подати до податкового
органу, в якому перебуває на обліку, додаткову реєстраційну заяву
з позначкою “Перереєстрація”. До такої заяви мають бути додані
Свідоцтво та всі засвідчені копії Свідоцтва.
Податковий орган видає платнику ПДВ нове Свідоцтво (за новим
номером) замість старого в такому самому порядку, як і при
реєстрації. При цьому дата реєстрації платником ПДВ не змінюється,
а датою початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого
Свідоцтва є останній день строку у 10 робочих днів від дня
отримання додаткової реєстраційної заяви з позначкою
“Перереєстрація”.
За бажанням та згідно із заявою платника ПДВ датою початку
дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва може
бути встановлений день до закінчення строку у 10 робочих днів від
дня отримання додаткової реєстраційної заяви з позначкою
“Перереєстрація”. При цьому дата реєстрації платником ПДВ не
змінюється, а датою початку дії нового Свідоцтва та датою
анулювання старого Свідоцтва є бажана дата перереєстрації
платником ПДВ.

4.3. У період перереєстрації до початку дії нового Свідоцтва
платник ПДВ використовує реквізити старого Свідоцтва. За потреби
податковий орган повертає платнику ПДВ на цей період старе
Свідоцтво та необхідну кількість засвідчених копій старого
Свідоцтва із спеціальними записами про термін дії:
“Свідоцтво дійсне до <дата, що відповідає останньому дню
строку у 10 робочих днів від дня отримання додаткової
реєстраційної заяви>,
запис зроблено <дата>”.
Запис у Свідоцтві та всіх засвідчених копіях Свідоцтва
засвідчується підписом керівника (заступника керівника)
податкового органу та печаткою.

4.4. Перереєстрація платника ПДВ у зв’язку із зміною
місцезнаходження (місця проживання), яка відповідно до Порядку
обліку ( z1439-10 ) передбачає зняття з обліку платника ПДВ в
одному податковому органі і взяття на облік в іншому, здійснюється
із урахуванням таких особливостей:
4.4.1. У податковому органі за попереднім місцезнаходженням
(місцем проживання) на підставі заяви, поданої до такого органу,
проводиться перереєстрація платника ПДВ у порядку, визначеному
пунктами 4.2 та 4.3 цього розділу. При цьому нове Свідоцтво
видається із зазначенням терміну дії, який відповідає даті
закінчення 30 днів, що настають за днем, до якого перебуватиме на
обліку платник ПДВ в податковому органі за попереднім
місцезнаходженням (місцем проживання). Термін дії Свідоцтва
вказується на Свідоцтві та корінці Свідоцтва за правилами,
визначеними у пункті 4.3 цього розділу.
4.4.2. Перереєстрація згідно з підпунктом 4.4.1 цього
пункту не є обов’язковою, якщо строк перебування на обліку
платника ПДВ у податковому органі за попереднім місцезнаходженням
(місцем проживання) не перевищуватиме одного місяця після
реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно із
законодавством.
4.4.3. У двадцятиденний строк після взяття на облік у
податковому органі за новим місцезнаходженням (місцем проживання)
платник ПДВ зобов’язаний подати до цього податкового органу
додаткову реєстраційну заяву з позначкою “Зміна місцезнаходження”.
Перереєстрація проводиться у порядку, визначеному пунктами 4.2 та
4.3 цього розділу.
4.4.4. Перереєстрація платника ПДВ у зв’язку із включенням/не
включенням до Реєстру великих платників податків на наступний рік,
внаслідок чого змінюється основне місце обліку платника податків,
та переведенням до/з спеціалізованого органу державної податкової
служби чи іншого органу державної податкової служби, що здійснює
податкове супроводження великих платників податків (далі -
спеціалізований податковий орган), здійснюється у такому порядку:
4.4.4.1. У разі включення платника ПДВ до Реєстру великих
платників податків у податковому органі за попереднім місцем
обліку здійснюються процедури зняття з обліку, а в
спеціалізованому податковому органі – процедури взяття на облік.
У разі невключення платника ПДВ до Реєстру великих платників
податків у спеціалізованому податковому органі здійснюються
процедури зняття з обліку, а в податковому органі за попереднім
місцем обліку – процедури взяття на облік.
4.4.4.2. Повідомлення про включення/невключення платника
податків до Реєстру великих платників податків направляється
податковим органом платнику ПДВ згідно з Порядком обліку
( z1439-10 ).
Платник ПДВ у двадцятиденний строк від дня отримання
повідомлення про включення/невключення платника податків до
Реєстру великих платників податків або рішення про зміну основного
місця обліку та переведення на облік у спеціалізований податковий
орган чи інший податковий орган зобов’язаний подати заяву до
спеціалізованого податкового органу або іншого податкового органу
відповідно. Перереєстрація платника ПДВ проводиться у порядку,
визначеному пунктами 4.2 та 4.3 цього розділу.
4.4.5. У разі проведення процедур зняття з обліку/взяття на
облік платника ПДВ податковий орган, який знімає з обліку платника
ПДВ, надає інформацію про кількість засвідчених копій Свідоцтва
податковому органу, який здійснює взяття на облік платника ПДВ.
4.4.6. Замість зіпсованого, зношеного або втраченого
Свідоцтва видається нове Свідоцтво.
4.4.6.1. Для отримання нового Свідоцтва у разі псування чи
зношення платник ПДВ подає до податкового органу, в якому
перебуває на обліку, додаткову реєстраційну заяву з позначкою
“Перереєстрація у зв’язку із псуванням Свідоцтва”, Свідоцтво, усі
засвідчені копії Свідоцтва.
4.4.6.2. Для отримання нового Свідоцтва при втраті платник
ПДВ подає до податкового органу, в якому перебуває на обліку,
додаткову реєстраційну заяву з позначкою “Перереєстрація у зв’язку
з утратою Свідоцтва”, усі засвідчені копії Свідоцтва, пояснення за
підписом платника ПДВ (для фізичних осіб) або керівника платника
ПДВ (для юридичних осіб) щодо втрати Свідоцтва.
4.4.6.3. При отриманні документів відповідно до
підпункту 4.4.6.1 або 4.4.6.2 цього пункту податковий орган
уносить відповідний запис до Реєстру, видає нове Свідоцтво (за
новим номером) у такому самому порядку, як і при реєстрації. При
цьому не змінюється дата реєстрації платником ПДВ. Датою початку
дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є
останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання
реєстраційної заяви з позначкою “Перереєстрація у зв’язку із
псуванням (утратою) Свідоцтва”.
4.4.6.4. Якщо про втрату Свідоцтва платник ПДВ повідомляє
податковий орган одночасно з поданням заяви про анулювання
реєстрації згідно з розділом V цього Положення, то:
нове Свідоцтво не видається у разі задоволення заяви про
анулювання реєстрації;
видається нове Свідоцтво замість утраченого у разі відмови в
анулюванні реєстрації.
4.4.7. Перереєстрація платника ПДВ та заміна Свідоцтва не є
обов’язковими у зв’язку із зміною форми Свідоцтва.
4.4.7.1. Якщо код ЄДРПОУ, податковий номер, який надають
податкові органи, найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та
місцезнаходження (місце проживання) платника ПДВ не змінилися,
видане податковим органом Свідоцтво за старою формою залишається
чинним та не підлягає обов’язковій заміні до виникнення змін у
даних платника ПДВ, що вказуються у Свідоцтві. При цьому датою
реєстрації платником ПДВ вважається дата видачі, зазначена у
Свідоцтві за старою формою, а датою початку дії Свідоцтва є дата
видачі, зазначена у такому Свідоцтві.
4.4.7.2. За бажанням та згідно із заявою платника ПДВ
Свідоцтво за старою формою може бути замінене на Свідоцтво за
новою формою у такому самому порядку, як і при перереєстрації.
4.4.8. Перереєстрація платника ПДВ не є обов’язковою у
зв’язку із зміною найменування чи статусу податкового органу, який
видав Свідоцтво, а також у випадках ліквідації чи реорганізації
такого органу (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення),
при яких здійснюється зняття з обліку платника ПДВ в одному
податковому органі та взяття на облік в іншому.
Якщо дані платника ПДВ не змінилися, видане таким податковим
органом Свідоцтво залишається чинним та не підлягає обов’язковій
заміні до виникнення змін у даних платника ПДВ. За бажанням та
згідно із заявою платника ПДВ Свідоцтво може бути замінене у
такому самому порядку, як і при перереєстрації.

V. Анулювання реєстрації платників
податку на додану вартість

5.1. Реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у
випадках, визначених пунктом 184.1 статті 184 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), якщо:
а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом
попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації,
якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що
надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була
меншою від суми, визначеної статтею 181 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), за умови сплати суми податкових зобов’язань у
випадках, визначених розділом V Кодексу;
б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла
рішення про припинення та затвердила ліквідаційний або
передавальний баланс щодо своєї діяльності відповідно до
законодавства за умови сплати суми податкових зобов’язань із
податку у випадках, визначених розділом V Кодексу ( 2755-17 );
в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку,
реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не
передбачає сплати податку на додану вартість;
г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом
12 послідовних податкових місяців не подає податковому органу
декларації з податку на додану вартість та/або подає таку
декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про
відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою
формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту;
ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як
платник податку, визнані рішенням суду недійсними;
д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію
юридичної особи – банкрута;
е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична
особа позбувається статусу суб’єкта господарювання) або особу
звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано
(скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;
є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла,
її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно
відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;
ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних
осіб – підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи
або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або
запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
з) закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як
платника податку на додану вартість;
и) обсяг постачання товарів/послуг платниками податку,
зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні
12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків
загального обсягу постачання.
5.1.1. Анулювання реєстрації згідно з підпунктом “а”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(підпункт “а” цього пункту) може бути ініційоване платником ПДВ
після спливу 12 календарних місяців реєстрації особи платником
ПДВ, починаючи з наступного дня після дня, що відповідає числу та
місяцю реєстрації особи платником ПДВ. Загальна вартість
оподатковуваних товарів/послуг за останні 12 календарних місяців
визначається за даними податкових декларацій за останні
12 поточних календарних місяців, що були подані до податкового
органу.
5.1.2. Анулювання реєстрації згідно з підпунктом “б”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(підпункт “б” цього пункту) може бути ініційоване платником ПДВ -
юридичною особою після складання комісією з припинення
(ліквідаційною комісією, ліквідатором) ліквідаційного балансу або
передавального балансу у разі реорганізації платника податку
відповідно до законодавства шляхом приєднання, злиття, поділу та
перетворення (якщо датою державної реєстрації юридичної особи,
утвореної в результаті перетворення, є дата завершення
перетворення).
5.1.3. При розгляді питання анулювання реєстрації згідно з
підпунктом “г” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) (підпункт “г” цього пункту) 12 місяців визначаються із
урахуванням того, що:
не враховується місяць, в якому проведено реєстрацію особи
платником ПДВ, якщо особа зареєстрована платником ПДВ з дня
іншого, ніж перший день календарного місяця;
включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які
подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив
строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій)
до отримання чи складання податковим органом документа, який є
підставою для анулювання реєстрації.

5.2. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення
платника ПДВ з Реєстру. Свідоцтво про реєстрацію платника податку
вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника
податку.

5.3. Анулювання реєстрації за ініціативою платника ПДВ може
бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах “а”-”и”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(підпункти “а”-”и” пункту 5.1 цього розділу).
5.3.1. Для анулювання реєстрації платник ПДВ подає до
податкового органу за місцем перебування на обліку заяву про
анулювання реєстрації платника ПДВ за формою N 3-ПДВ (додаток 5)
( zc369-11 ).
Разом із поданням такої заяви платник ПДВ зобов’язаний
повернути податковому органу Свідоцтво та всі засвідчені копії
Свідоцтва. Якщо такі додатки відсутні, то податковий орган не
приймає до розгляду заяву про анулювання реєстрації.
Якщо в заяві про анулювання реєстрації не зазначені
обов’язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані, її не
скріплено печаткою заявника, не підписано заявником (для фізичних
осіб), відповідальною особою заявника (для юридичних осіб) чи
особою, яка має документально підтверджене повноваження щодо
підпису такої заяви від особи, яка прийняла рішення про анулювання
реєстрації платником ПДВ, то в десятиденний строк від дня
отримання заяви податковий орган звертається до особи з письмовою
пропозицією надати нову заяву про анулювання реєстрації
(із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
5.3.2. Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника
ПДВ приймається податковим органом протягом 10 календарних днів.
Дані про розгляд заяви та анулювання реєстрації платника ПДВ
вказуються у відповідній графі заяви за формою N 3-ПДВ
( zc369-11 ).
5.3.2.1. Податковий орган анулює реєстрацію особи як платника
ПДВ, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що
він відповідає вимогам пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу
( 2755-17 ), та за умови проведення розрахунків із бюджетом за
податковими зобов’язаннями останнього податкового періоду для
випадків, визначених підпунктами “а”, “б” цього пункту Кодексу.
Дата анулювання реєстрації визначається згідно з пунктом 5.7 цього
розділу.
5.3.2.2. Про анулювання реєстрації платника податку
податковий орган письмово повідомляє особу протягом трьох робочих
днів після дня анулювання такої реєстрації.
5.3.2.3. У разі відсутності законних підстав для анулювання
реєстрації платника ПДВ або якщо особа відповідає критеріям,
згідно з якими реєстрація платником ПДВ є обов’язковою, податковим
органом протягом 10 календарних днів після надходження заяви
платника податку про анулювання реєстрації надається письмове
пояснення (відмова в анулюванні реєстрації) та повертається
Свідоцтво разом із засвідченими копіями Свідоцтва під розписку
платника ПДВ (Представника платника) або направляється поштовим
відправленням з післяплатою за рахунок такого платника ПДВ.
5.3.2.4. У разі якщо платником податку, яким подано заяву про
анулювання реєстрації у випадках, визначених підпунктами “а”, “б”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу ( 2755-17 ), не
проведено розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями
останнього податкового періоду, податковий орган протягом
10 календарних днів після надходження заяви платника податку про
анулювання реєстрації звертається до особи з письмовою пропозицією
надати нову заяву про анулювання реєстрації після проведення
розрахунків із бюджетом.
У разі якщо на дату подання заяви про анулювання реєстрації
платник податку має податкові зобов’язання за результатами
останнього податкового періоду, така сума податку враховується в
суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності
сплачується до державного бюджету. Анулювання реєстрації особи як
платника податку відбувається у день, що настає за днем проведення
розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями останнього
податкового періоду.

5.4. Якщо на підставі заяви суб’єкта малого підприємництва,
який зареєстрований платником ПДВ, податковим органом прийнято
рішення про те, що особа з певного звітного періоду переходить на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і при цьому не
буде платником ПДВ відповідно до абзацу другого статті 6 Указу
( 727/98 ), але цей звітний період ще не настав, то на Свідоцтві,
корінці Свідоцтва та всіх засвідчених копіях Свідоцтва у лівій
верхній частині робиться спеціальний запис:
“Свідоцтво дійсне до <дата останнього дня звітного періоду,
що передує переходу платника на сплату єдиного податку>,
запис зроблено <дата>”.
Запис на Свідоцтві та всіх засвідчених копіях Свідоцтва
засвідчується підписом керівника (заступника керівника)
податкового органу та печаткою. Свідоцтво та копії з такою
відміткою повертаються платнику ПДВ при видачі документів, що
підтверджують право на застосування спрощеної системи
оподаткування, починаючи з певного звітного періоду. Після
закінчення терміну дії Свідоцтво з такою відміткою та його копії
здаються суб’єктом малого підприємництва до податкового органу
разом із заявою про анулювання реєстрації платника ПДВ. Після
цього податковий орган виключає особу з Реєстру останнім днем
звітного періоду, що передує переходу платника податків на обрані
ним умови сплати єдиного податку при застосуванні спрощеної
системи оподаткування, обліку та звітності.

5.5. Анулювання реєстрації за ініціативою відповідного
податкового органу може бути здійснене на підставах, визначених у
підпунктах “б”-”и” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) (підпункти “б”-”и” пункту 5.1 цього розділу).
5.5.1. Податкові органи здійснюють постійний моніторинг
платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про
анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних
підстав.
5.5.2. Рішення про анулювання реєстрації за ініціативою
податкового органу приймаються за наявності відповідних
підтвердних документів (відомостей). Такими документами є:
5.5.2.1. Заява про припинення платника ПДВ за формою N 8-ОПП
(додаток 17 до Порядку обліку) ( z1439-10 ), будь-яке інше
повідомлення платника ПДВ, уповноваженого ним органу чи особи щодо
прийняття рішення про припинення платника ПДВ за власним бажанням,
відомості з Єдиного державного реєстру про внесення запису про
рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу
щодо припинення юридичної особи, прийняття фізичною особою рішення
щодо припинення підприємницької діяльності, перебування юридичної
особи в процесі припинення чи фізичної особи – підприємця в
процесі припинення підприємницької діяльності та для юридичних
осіб – затверджений ліквідаційний або передавальний баланс
(підстава – підпункт “б” пункту 184.1 статті 184 розділу V
Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.2. Свідоцтво або корінець Свідоцтва про право сплати
єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – фізичною особою
та юридичною особою, яка обрала ставку єдиного податку
10 відсотків (підстава – підпункт “в” пункту 184.1 статті 184
розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.3. Довідка підрозділу оподаткування юридичних або
фізичних осіб про подання/неподання платником ПДВ податковому
органу декларації з податку на додану вартість протягом
12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік)
податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12
послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність
постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування
податкового зобов’язання чи податкового кредиту у таких
деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних
податкових місяців (підстава – підпункт “г” пункту 184.1
статті 184 розділу V Кодексу) ( 2755-17 ). У реєстрі (переліку)
зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній
декларації (податковому розрахунку) – податковий період, дата
надходження декларації (податкового розрахунку) до податкового
органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з
метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту,
звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках
податкової декларації (податкового розрахунку).
5.5.2.4. Судове рішення, повідомлення державного реєстратора,
відомості з Єдиного державного реєстру щодо визнання недійсними
установчих документів (підстава – підпункт “ґ” пункту 184.1
статті 184 розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.5. Ухвала суду про ліквідацію юридичної особи -
банкрута, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного
державного реєстру про внесення до Єдиного державного реєстру
запису про припинення банкрута (підстава – підпункт “д”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.6. Судове рішення щодо припинення юридичної особи чи
підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, що не
пов’язане з банкрутством, повідомлення державного реєстратора,
відомості з Єдиного державного реєстру про внесення запису щодо
такого рішення (підстава – підпункт “е” пункту 184.1 статті 184
розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.7. Судове рішення про анулювання (скасування, визнання
недійсною) податкової реєстрації чи Свідоцтва, про звільнення від
сплати податку на додану вартість (підстава – підпункт “е”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.8. Судове рішення, повідомлення державного реєстратора,
відомості з Єдиного державного реєстру щодо скасування державної
реєстрації платника ПДВ (підстава – підпункт “е” пункту 184.1
статті 184 розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.9. Інформація органів реєстрації актів цивільного
стану, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного
державного реєстру щодо смерті фізичної особи – підприємця
(підстава – підпункт “є” пункту 184.1 статті 184 розділу V
Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.10. Судове рішення про оголошення фізичної особи -
підприємця померлою, про визнання фізичної особи – підприємця
безвісно відсутньою, про визнання фізичної особи – підприємця
недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності, інформація
органів реєстрації актів цивільного стану, повідомлення державного
реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо такого
рішення (підстава – підпункт “є” пункту 184.1 статті 184 розділу V
Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.11. Повідомлення державного реєстратора, відомості з
Єдиного державного реєстру щодо наявності запису про відсутність
юридичної особи або фізичної особи – підприємця за
місцезнаходженням (місцем проживання) або запису про відсутність
підтвердження відомостей про юридичну особу (підстава -
підпункт “ж” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу)
( 2755-17 ).
5.5.2.12. Свідоцтво або корінець Свідоцтва, яким
підтверджується закінчення терміну дії Свідоцтва (підстава -
підпункт “з” пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу)
( 2755-17 ).
5.5.2.13. Документ, який підтверджує закінчення строку, на
який було створено платника ПДВ, укладено договір про спільну
діяльність, договір управління майном, угоду про розподіл
продукції (підстава – підпункт “з” пункту 184.1 статті 184
розділу V Кодексу) ( 2755-17 ).
5.5.2.14. Акт (довідка) документальної чи камеральної
перевірки або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових
розрахунків) особи, зареєстрованої добровільно, за 12 послідовних
податкових місяців, який свідчить про те, що обсяг постачання
товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних
місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу
постачання (підстава – підпункт “и” пункту 184.1 статті 184
розділу V Кодексу) ( 2755-17 ). У реєстрі (переліку) зазначаються
дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації
(податковому розрахунку) – податковий період, дата надходження
декларації (податкового розрахунку) до податкового органу,
загальні обсяги поставок звітного періоду, вказані у відповідних
рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку),
обсяги постачання товарів/послуг та їх відсоток платникам ПДВ.
5.5.2.15. Інші підтвердні документи (відомості) у випадках,
передбачених Кодексом ( 2755-17 ).
5.5.3. За наявності зазначених підтвердних документів
(відомостей) податковий орган приймає рішення про анулювання
реєстрації особи – платника ПДВ незалежно від здійснення
податковим органом документальних та камеральних перевірок такої
особи і їх результатів, а також обов’язку такої особи бути
зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану
вартість відповідно до законодавства.
5.5.4. Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за
ініціативою податкового органу оформляється за формою N 6-РПДВ
(додаток 6). Таке рішення складається у двох примірниках комісією,
утвореною відповідно до розпорядження податкового органу, та
підписується керівником податкового органу. У рішенні про
анулювання реєстрації платника ПДВ обов’язково вказується підстава
для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Кодексу
( 2755-17 ).
5.5.4.1. Дата підписання рішення про анулювання реєстрації
платника ПДВ уважається днем прийняття такого рішення. Рішення про
анулювання реєстрації платників ПДВ у день підписання реєструються
у журналі обліку рішень про анулювання реєстрації платників ПДВ за
формою N 6-РЖ (додаток 7). Номер рішення відповідає порядковому
номеру запису в цьому журналі.
5.5.4.2. Один примірник рішення зберігається в обліковій
справі (реєстраційній частині) платника податків. Документи чи
копії документів, на підставі яких податковий орган прийняв
рішення про анулювання реєстрації, мають бути додані до цього
примірника рішення.
5.5.4.3. Протягом трьох робочих днів після дня анулювання
один примірник рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ
надсилається податковим органом особі, реєстрацію якої анульовано,
за місцезнаходженням або місцем проживання такої особи, вказаним у
Свідоцтві, або за наявності відомостей про комісію з припинення
(ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) такої особи – за
місцезнаходженням комісії. Примірник рішення про анулювання
реєстрації платника ПДВ уважається надісланим (врученим) платнику
ПДВ, якщо його надіслано листом з повідомленням про вручення або
передано під розписку самому платнику податку чи Представнику
платника.
5.5.4.4. Якщо податковий орган або пошта не може вручити
платнику податку примірник рішення про анулювання реєстрації
платника ПДВ у зв’язку з незнаходженням посадових осіб, відмовою
прийняти таке рішення, незнаходженням за місцезнаходженням (місцем
проживання) платника податку, то працівник того структурного
підрозділу, яким надсилалось таке рішення, на підставі інформації
від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація
вхідної та вихідної кореспонденції, або на підставі іншої
інформації оформляє відповідну довідку, у якій вказує причину, що
призвела до неможливості вручення примірника рішення про
анулювання реєстрації платника ПДВ. Зазначена довідка разом з
примірником рішення про анулювання реєстрації, що не був вручений,
долучається до облікової справи (реєстраційної частини) цього
платника. Примірник рішення, що не був вручений, може бути
переданий під розписку самому платнику податку чи Представнику
платника в разі письмового або усного звернення до податкового
органу, де зберігається облікова справа платника податків.
5.5.5. Якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою
податкового органу, платник податку зобов’язаний повернути
податковому органу Свідоцтво та всі засвідчені копії Свідоцтва
разом із супровідним листом протягом 20 календарних днів від дня
прийняття рішення про анулювання.

5.6. Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за
ініціативою податкового органу може бути оскаржене в
адміністративному порядку відповідно до вимог статті 56 Кодексу
( 2755-17 ) або до суду.
5.6.1. Підставою для внесення до Реєстру запису про відміну
анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою податкового
органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення
податкового органу про відміну анулювання реєстрації та скасування
рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями
відповідних документів направляються до центрального органу
державної податкової служби для розгляду та внесення відповідних
змін до Реєстру.
Рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації
та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ
викладається з описом ситуації, посиланням на Кодекс ( 2755-17 ),
зазначенням мотивів та обґрунтувань прийняття такого рішення,
оформляється на бланку та підписується керівником такого органу чи
особою, яка виконує його обов’язки.
5.6.2. У разі відміни рішення про анулювання реєстрації, якщо
інше не визначено судовим рішенням, податковий орган видає
платнику ПДВ нове Свідоцтво (за новим номером) замість старого
Свідоцтва на підставі реєстраційної заяви з позначкою
“Перереєстрація” та рішення про відміну анулювання реєстрації. При
цьому дата реєстрації платником ПДВ не змінюється, а датою початку
дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є дата
внесення відповідного запису до Реєстру.
5.6.3. Якщо на дату відміни рішення про анулювання реєстрації
особа зареєстрована платником ПДВ повторно, податковий орган видає
платнику ПДВ нове Свідоцтво (за новим номером) замість старого
Свідоцтва в такому самому порядку, як і при перереєстрації. При
цьому дата повторної реєстрації платником ПДВ змінюється на дату
попередньої реєстрації платником ПДВ, а дата анулювання останнього
Свідоцтва попередньої реєстрації змінюється на дату початку дії
першого Свідоцтва повторної реєстрації платником ПДВ.

5.7. За наявності підстав податковий орган здійснює
анулювання реєстрації платника ПДВ на дату:
подання заяви або підписання рішення про анулювання
реєстрації, якщо не визначені граничний термін дії Свідоцтва або
дата втрати особою статусу платника ПДВ, або коли є підстави для
анулювання до закінчення терміну дії Свідоцтва;
зазначену у судовому рішенні, закінчення терміну дії
Свідоцтва, за день до втрати особою статусу платника ПДВ,
прийняття рішення чи події у випадках, передбачених Кодексом
( 2755-17 ).

5.8. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку
останнім звітним (податковим) періодом є період, який
розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього
податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
5.8.1. Якщо в останньому звітному (податковому) періоді на
обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи,
при придбанні яких суми податку були включені до податкового
кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його
реєстрації як платника податку зобов’язаний визнати умовне
постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати
податкові зобов’язання виходячи із звичайної ціни відповідних
товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації
платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу
та виділення відповідно до закону.
5.8.2. З дати анулювання реєстрації особи як платника податку
така особа позбавляється права на віднесення сум податку до
податкового кредиту, виписку податкових накладних.
5.8.3. У разі якщо за результатами останнього податкового
періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування,
таке відшкодування надається протягом строків, визначених
розділом V Кодексу ( 2755-17 ), незалежно від того, чи буде така
особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату
отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні.
5.8.4. Відповідно до статті 337 розділу XVIII Кодексу
( 2755-17 ) у разі подання інвестором (його постійним
представництвом), зареєстрованим як платник ПДВ, податковому
органу декларації (податкового розрахунку) з цього податку, яка
(який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок/придбання
протягом 12 послідовних податкових місяців, анулювання реєстрації
платника ПДВ не відбувається.

VI. Реєстрація платників податку на додану вартість
як суб’єктів спеціального режиму оподаткування

6.1. Резидент, який провадить підприємницьку діяльність у
сфері сільського і лісового господарства та рибальства та
відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 статті 209
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (далі – сільськогосподарське
підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
6.1.1. Сільськогосподарським вважається підприємство,
основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним
сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих
виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій
питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг
становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг,
поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових
періодів сукупно.
Ця норма діє з урахуванням того, що:
для новоутвореного сільськогосподарського підприємства,
зареєстрованого як суб’єкт господарювання, який провадить
господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така
питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за
наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;
з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної
діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються
оподатковувані операції з постачання капітальних активів, що
перебували у складі його основних фондів не менше ніж
12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі
операції не були постійними і не становили окремої підприємницької
діяльності.
6.1.2. Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у
групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно
з УКТ ЗЕД ( 2371б-14 ), та послуги, які отримані в результаті
здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17
статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) поширюється дія
спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового
господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються,
відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а
послуги надаються, безпосередньо платником податку – суб’єктом
спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у
інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку – їх
виробником.
Норми статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) не поширюються
на виробників підакцизних товарів, крім підприємств первинного
виноробства, які поставляють виноматеріали (коди згідно
з УКТ ЗЕД 2204 29-2204 30) ( 2371а-14 ).

6.2. Для отримання свідоцтва про реєстрацію як суб’єкта
спеціального режиму оподаткування сільськогосподарське
підприємство реєструється у відповідному податковому органі з
дотриманням правил та у строки, що визначені статтею 183 розділу V
Кодексу ( 2755-17 ) для реєстрації платників ПДВ.
У свідоцтві про реєстрацію сільськогосподарського
підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування, крім
відомостей, передбачених у свідоцтві про реєстрацію платника
податку на додану вартість на загальних підставах, повинен
міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського
підприємства.
6.2.1. Заява про реєстрацію сільськогосподарського
підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість за формою N 1-РС (додаток 8)
( zd369-11 ) має бути подана сільськогосподарським підприємством
до податкового органу не пізніше ніж за 20 календарних днів до
початку податкового періоду, з якого така особа бажає перейти на
застосування спеціального режиму оподаткування, та у місяці, який
передує початку такого податкового періоду.
6.2.2. У заяві за формою N 1-РС ( zd369-11 )
сільськогосподарським підприємством вказується питома вага
вартості сільськогосподарських товарів (послуг) у сукупній
вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом 12
послідовних звітних податкових періодів (місяців), які передують
місяцю, в якому подається заява.
6.2.3. Заява має містити виключний перелік видів діяльності
сільськогосподарського підприємства, що підпадають під дію
спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та
лісового господарства, а також рибальства, та визначені
статтею 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) на основі Національного
класифікатора України ДК 009:2005 “Класифікація видів економічної
діяльності” ( va375202-05 ), затвердженого наказом Державного
комітету України з питань технічного регулювання та споживчої
політики від 26.12.2005 N 375 ( v0375609-05 ), із змінами
(далі – КВЕД).
Достовірність відомостей про види діяльності
сільськогосподарського підприємства підтверджується витягом із
Єдиного державного реєстру, який містить відомості про основні
види діяльності сільськогосподарського підприємства за КВЕД
( va375202-05 ) та який сільськогосподарське підприємство додає до
заяви.
6.2.4. За результатами розгляду заяви про реєстрацію за
формою N 1-РС ( zd369-11 ) податковий орган протягом 10 робочих
днів видає (надсилає поштою з повідомленням про вручення за
рахунок заявника) Свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського
підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість за формою N 2-РС (додаток 9)
(далі – Спеціальне свідоцтво) або письмову відмову у видачі такого
Спеціального свідоцтва у разі подання недостовірних даних або у
випадках, визначених пунктом 6.3 цього розділу.
6.2.4.1. Якщо сільськогосподарське підприємство не було
зареєстроване як платник ПДВ на загальних умовах, то реєстрація як
суб’єкта спеціального режиму оподаткування здійснюється із
дотриманням вимог пунктів 3.2, 3.8 розділу III цього Положення.
У цьому разі датою реєстрації платником ПДВ, датою реєстрації
суб’єктом спеціального режиму оподаткування та датою початку дії
Спеціального свідоцтва є дата, що відповідає першому дню
податкового періоду, з якого сільськогосподарське підприємство
виявило бажання перейти на застосування спеціального режиму
оподаткування.
6.2.4.2. Якщо сільськогосподарське підприємство, яке виявило
бажання перейти на застосування спеціального режиму оподаткування,
зареєстроване як платник ПДВ на загальних умовах, то заміна
Свідоцтва на Спеціальне свідоцтво та реєстрація такого
підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
проводяться за процедурами перереєстрації, визначеними цим
Положенням.
У цьому випадку дата реєстрації платником ПДВ не змінюється,
датою реєстрації суб’єктом спеціального режиму оподаткування,
датою анулювання Свідоцтва та датою початку дії Спеціального
свідоцтва є дата, що відповідає першому дню податкового періоду, з
якого сільськогосподарське підприємство виявило бажання перейти на
застосування спеціального режиму оподаткування.
6.2.5. Спеціальне свідоцтво виготовляється на спеціальному
папері, що забезпечує захист від підробки. Заява про реєстрацію та
корінець Спеціального свідоцтва зберігаються в обліковій справі
(реєстраційній частині) платника податків.
На підставі відомостей, вказаних у заяві про реєстрацію,
поданій сільськогосподарським підприємством згідно з
підпунктом 6.2.1 цього пункту, податковий орган у Спеціальному
свідоцтві зазначає виключний перелік видів діяльності, що
підпадають під дію спеціального режиму оподаткування діяльності у
сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, та
визначені статтею 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) на основі КВЕД
( va375202-05 ).
У разі виникнення змін у даних про види діяльності
сільськогосподарського підприємства – суб’єкта спеціального режиму
оподаткування Спеціальне свідоцтво підлягає заміні у порядку,
визначеному пунктом 6.5 цього розділу.
6.2.6. Після видачі, заміни чи анулювання Спеціального
свідоцтва дані вносяться до реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування.
Щодо кожного Спеціального свідоцтва до реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування вносяться дані про види
діяльності сільськогосподарського підприємства, зазначені у
Спеціальному свідоцтві, дата реєстрації суб’єктом спеціального
режиму оподаткування, дата початку дії та дата анулювання
Спеціального свідоцтва, дата виключення із реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування, а також дата, з якої
сільськогосподарське підприємство вважається платником податку на
загальних підставах.

6.3. Податковий орган відмовляє сільськогосподарському
підприємству у реєстрації як суб’єкта спеціального режиму
оподаткування, якщо такий платник податків:
а) вказує у заяві про реєстрацію види діяльності, які не
підпадають під дію спеціального режиму оподаткування діяльності у
сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, та
не визначені статтею 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) на основі
КВЕД ( va375202-05 );
б) перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та
звітності за єдиним податком за ставкою 10 відсотків;
в) був виключений із реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування у зв’язку з перевищенням питомої ваги
несільськогосподарських товарів (послуг) та від дати такого
виключення до дати подання заяви про повторну реєстрацію суб’єктом
спеціального режиму оподаткування не спливло 12 послідовних
звітних податкових періодів;
г) поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних
податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари
(послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх
поставлених товарів (послуг), або не відповідає іншим критеріям,
встановленим пунктом 209.6 статті 209 розділу V Кодексу
( 2755-17 ) (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 цього розділу);
ґ) не підпадає під визначення сільськогосподарського
підприємства, є особою, яка не може бути зареєстрована як суб’єкт
спеціального режиму оподаткування чи на яку не поширюються норми
статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 );
д) не підпадає під визначення платника ПДВ згідно з
пунктом 1.5 розділу I цього Положення або за наявності підстав для
анулювання реєстрації платника ПДВ, визначених пунктом 5.1 розділу
V цього Положення, або за яких підлягає анулюванню Спеціальне
свідоцтво згідно з пунктами 209.11, 209.12 статті 209 розділу V
Кодексу ( 2755-17 ) (пункти 6.4, 6.9 цього розділу);
е) подав заяву з порушенням строків, визначених пунктом 183.3
статті 183 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункт 6.2.1
пункту 6.2 цього розділу).

6.4. Якщо суб’єкт спеціального режиму оподаткування поставляє
протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів
сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких
перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг,
то:
на таке підприємство не поширюється спеціальний режим
оподаткування, встановлений статтею 209 розділу V Кодексу
( 2755-17 ). Таке підприємство зобов’язане визначити податкове
зобов’язання з цього податку за підсумками звітного податкового
періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити
податок до бюджету в загальному порядку;
податковий орган виключає таке підприємство з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно
включити його до такого реєстру після закінчення наступних
12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав,
визначених статтею 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) та цим
Положенням;
таке підприємство вважається платником зазначеного податку на
загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено
таке перевищення.
6.4.1. Для новоствореного сільськогосподарського
підприємства, зареєстрованого як суб’єкт спеціального режиму
оподаткування, від дати державної реєстрації такого підприємства
до спливу 12 календарних місяців, що настають за датою державної
реєстрації такого підприємства, питома вага сільськогосподарських
товарів (послуг) розраховується за наслідками кожного звітного
податкового періоду (місяця). Якщо протягом такого звітного
податкового періоду (місяця) новостворене сільськогосподарське
підприємство – суб’єкт спеціального режиму оподаткування поставляє
сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких
перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів (послуг)
у цьому місяці, то вважається, що такий суб’єкт досяг перевищення
та до нього застосовуються норми цього пункту, починаючи з першого
числа такого звітного податкового періоду (місяця).
6.4.2. У випадку, визначеному цим пунктом, з першого числа
місяця, в якому було допущено перевищення, Спеціальне свідоцтво
прирівнюється до Свідоцтва та сільськогосподарське підприємство
вважається таким, що сплачує податок на додану вартість за
загальними правилами, встановленими розділом V Кодексу
( 2755-17 ). Реєстрацію такого платника ПДВ може бути анульовано
згідно з розділом V цього Положення.
6.4.3. У випадку, визначеному цим пунктом, не пізніше
20 календарного дня з моменту досягнення перевищення
сільськогосподарське підприємство зобов’язане подати до
податкового органу, в якому воно зареєстроване як суб’єкт
спеціального режиму оподаткування, заяву про зняття з реєстрації
як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану
вартість за формою N 3-РС (додаток 10) ( ze369-11 ) разом із
Спеціальним свідоцтвом та всіма його завіреними копіями, а також
заяву про реєстрацію як платника цього податку на загальних умовах
за формою N 1-ПДВ ( za369-11 ).
Податковий орган видає Свідоцтво у порядку, визначеному
підпунктом 6.9.1 пункту 6.9 цього розділу.
6.4.4. Якщо сільськогосподарське підприємство не подає заяву
(заяви) у строки, встановлені цим пунктом, та податковий орган за
результатами документальної невиїзної перевірки (на підставі
поданих податкових декларацій), планової або позапланової виїзної
перевірки встановить факт перевищення, то незалежно від строку,
який пройшов із часу досягнення перевищення, податковий орган
приймає рішення про виключення сільськогосподарського підприємства
з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування за формою
N 6-РРС (додаток 11). На підставі такого рішення податковий орган
виключає таке підприємство з реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування, проводить анулювання Спеціального свідоцтва та
реєстрацію сільськогосподарського підприємства як платника ПДВ на
загальних умовах із формуванням нового Свідоцтва за процедурами
перереєстрації.
У цьому випадку дата реєстрації платником ПДВ не змінюється,
датою виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування є дата підписання
рішення про виключення з реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування, датою, з якої сільськогосподарське підприємство
вважається платником податку на загальних підставах, є перше число
місяця, в якому було допущено перевищення, датою анулювання
Спеціального свідоцтва та датою початку дії нового Свідоцтва є
дата внесення до Реєстру запису про перереєстрацію.
6.4.5. Якщо за результатами документальної або камеральної
перевірки податковий орган встановить, що підприємство не
відповідало критеріям, встановленим пунктом 209.6 статті 209
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 цього
розділу), на момент подання заяви про реєстрацію
сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального
режиму оподаткування, яка стала підставою для видачі Спеціального
свідоцтва, то податковий орган приймає рішення про виключення
сільськогосподарського підприємства з реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування за формою N 6- РРС. На підставі
такого рішення податковий орган виключає таке підприємство з
реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, проводить
анулювання Спеціального свідоцтва та реєстрацію
сільськогосподарського підприємства як платника ПДВ на загальних
умовах із формуванням нового Свідоцтва за процедурами
перереєстрації.
У цьому випадку дата реєстрації платником ПДВ не змінюється,
датою виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування є дата підписання
рішення, датою, з якої сільськогосподарське підприємство
вважається платником податку на загальних підставах, є дата
реєстрації сільськогосподарського підприємства як суб’єкта
спеціального режиму оподаткування, датою анулювання Спеціального
свідоцтва та датою початку дії нового Свідоцтва є дата внесення до
Реєстру запису про перереєстрацію.
6.4.6. Якщо сільськогосподарське підприємство після
досягнення перевищення подало заяву про зняття з реєстрації як
суб’єкта спеціального режиму оподаткування та/або заяву про
реєстрацію як платника цього податку на загальних підставах, але
не повідомило, що причиною зняття з реєстрації є перевищення, то
після встановлення такого факту податковим органом на підставі
рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з
реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування за формою
N 6-РРС в такому реєстрі проводиться коригування дати, з якої
сільськогосподарське підприємство вважається платником податку на
загальних підставах, на перше число місяця, в якому було допущено
перевищення. Дати реєстрації платником податку на додану вартість,
виключення з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування
та анулювання Спеціального свідоцтва не змінюються.

6.5. Перереєстрація платника податку із спеціальним режимом
оподаткування або заміна Спеціального свідоцтва здійснюються у
разі:
виникнення змін (доповнень) у даних платника податку, що
вказуються у Спеціальному свідоцтві, або у разі втрати
Спеціального свідоцтва;
зміни місцезнаходження або переведення на обслуговування до
спеціалізованого податкового органу.
У таких випадках перереєстрація здійснюється відповідно до
розділу IV цього Положення з урахуванням того, що:
для перереєстрації сільськогосподарського підприємства -
суб’єкта спеціального режиму оподаткування або заміни Спеціального
свідоцтва подається заява про реєстрацію за формою N 1-РС
( zd369-11 ) із позначкою “Перереєстрація”;
платнику податку із спеціальним режимом оподаткування
видається Спеціальне свідоцтво.

6.6. Якщо датою державної реєстрації сільськогосподарського
підприємства, утвореного в результаті перетворення суб’єкта
спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, є
дата завершення перетворення та таке сільськогосподарське
підприємство протягом 10 календарних днів, що настають за датою
завершення перетворення, одночасно подає податковому органу заяви
про реєстрацію його як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість за формою N 1-РС ( zd369-11 ) та про
зняття з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість за формою N 3-РС ( ze369-11 )
сільськогосподарського підприємства, припиненого шляхом
перетворення, то датами реєстрації платником ПДВ та суб’єктом
спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість
новоутвореного сільськогосподарського підприємства, анулювання
реєстрації платником ПДВ та виключення з реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування припиненого
сільськогосподарського підприємства є дата внесення до Реєстру
відповідних записів.
Питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) у
заяві за формою N 1-РС ( zd369-11 ) новоствореним
сільськогосподарським підприємством не вказується. Спеціальний
режим оподаткування податком на додану вартість застосовується
новоствореним сільськогосподарським підприємством з дати
завершення перетворення.

6.7. Сільськогосподарським підприємством, якому видане
Спеціальне свідоцтво, застосовується спеціальний режим
оподаткування з урахуванням такого:
6.7.1. При провадженні діяльності, яка відповідає видам
діяльності, вказаним у Спеціальному свідоцтві, та постачанні
сільськогосподарських товарів (послуг), що є такими відповідно до
пунктів 209.7, 209.8 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(підпункт 6.1.2 пункту 6.1 цього розділу), сільськогосподарським
підприємством застосовується спеціальний режим оподаткування з
дати реєстрації суб’єктом спеціального режиму оподаткування,
вказаної у Спеціальному свідоцтві, до:
останнього числа місяця, який передує місяцю, в якому було
допущено перевищення, визначене у пункті 209.11 статті 209
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 6.4 цього розділу);
дати виключення з реєстру суб’єктів спеціального режиму
оподаткування згідно з цим Положенням, якщо не було досягнуто
перевищення, визначеного у пункті 209.11 статті 209 розділу V
Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 6.4 цього розділу).
6.7.2. Сільськогосподарським підприємством – суб’єктом
спеціального режиму оподаткування суми податку на додану вартість
розраховуються та сплачуються до бюджету за загальними правилами
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) та ставками, визначеними статтею 193
розділу V Кодексу при постачанні несільськогосподарських товарів
(послуг) або товарів (послуг), одержаних від провадження видів
діяльності, не вказаних у Спеціальному свідоцтві, а також
починаючи з першого числа місяця, в якому було допущено
перевищення, визначене пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу
(пункт 6.4 цього розділу), чи з дати виключення з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування згідно з цим
Положенням, якщо не було досягнуто перевищення, визначеного
пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу (пункт 6.4 цього
розділу).
6.7.3. При постачанні товарів (послуг) та виписці податкових
накладних сільськогосподарським підприємством – суб’єктом
спеціального режиму оподаткування використовуються індивідуальний
податковий номер, зазначений у Спеціальному свідоцтві, та номер
такого свідоцтва.

6.8. Сільськогосподарське підприємство – суб’єкт спеціального
режиму оподаткування не має права реєструватися суб’єктом
спрощених систем оподаткування, які передбачають порядок сплати
податку на додану вартість, відмінний від загальних норм розділу V
Кодексу ( 2755-17 ), чи звільнення від сплати цього податку.
Якщо на підставі заяви юридичної особи – суб’єкта
спеціального режиму оподаткування про видачу Свідоцтва про право
сплати єдиного податку за ставкою 10 відсотків податковим органом
прийнято рішення про те, що особа з певного звітного періоду
переходить на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
і при цьому не буде платником ПДВ відповідно до абзацу другого
статті 6 Указу ( 727/98 ), але цей звітний період ще не настав, то
на Спеціальному свідоцтві, корінці Спеціального свідоцтва та всіх
засвідчених копіях Спеціального свідоцтва у лівій верхній частині
робиться спеціальний запис:
“Свідоцтво дійсне до <дата останнього дня звітного періоду,
що передує переходу платника на сплату єдиного податку>,
запис зроблено <дата>”.
Запис на Спеціальному свідоцтві та всіх засвідчених копіях
Спеціального свідоцтва засвідчується підписом керівника
(заступника керівника) податкового органу та печаткою. Спеціальне
свідоцтво та копії з такою відміткою повертаються
сільськогосподарському підприємству – суб’єкту спеціального режиму
оподаткування при видачі документів, що підтверджують його право
на застосування спрощеної системи оподаткування, починаючи з
певного звітного періоду. Після закінчення терміну дії
Спеціального свідоцтва з такою відміткою сільськогосподарське
підприємство подає заяву про зняття з реєстрації як суб’єкта
спеціального режиму оподаткування за формою N 3-РС ( ze369-11 )
разом із Спеціальним свідоцтвом та всіма його завіреними копіями.
Після цього податковий орган виключає сільськогосподарське
підприємство з Реєстру останнім днем звітного періоду, що передує
переходу суб’єкта спеціального режиму оподаткування на обрані ним
умови сплати єдиного податку при застосуванні спрощеної системи
оподаткування, обліку та звітності.

6.9. Спеціальне свідоцтво підлягає анулюванню у разі, якщо:
а) сільськогосподарське підприємство подає заяву про зняття
його з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
та/або заяву про його реєстрацію як платника зазначеного податку
на загальних підставах;
б) сільськогосподарське підприємство підлягає реєстрації
платником податку на загальних підставах;
в) сільськогосподарське підприємство припиняється шляхом
ліквідації або реорганізації;
г) сільськогосподарське підприємство не подає податкової
звітності з податку протягом останніх 12 послідовних звітних
податкових періодів.
За наявності інших підстав, визначених у підпунктах “б”-”и”
пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(підпункти “б”-”и” пункту 5.1 розділу V цього Положення),
проводиться анулювання реєстрації платника ПДВ -
сільськогосподарського підприємства, що включає анулювання
Спеціального свідоцтва, виключення такого підприємства з Реєстру
та реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування.
У таких випадках сільськогосподарське підприємство
зобов’язане повернути податковому органу Спеціальне свідоцтво.
6.9.1. Анулювання Спеціального свідоцтва на підставі,
визначеній у підпункті “а” цього пункту, здійснюється за
ініціативою сільськогосподарського підприємства.
6.9.1.1. Для анулювання Спеціального свідоцтва
сільськогосподарське підприємство подає до податкового органу, в
якому воно зареєстроване як суб’єкт спеціального режиму
оподаткування, заяву:
про зняття його з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму
оподаткування податком на додану вартість за формою N 3-РС
( ze369-11 ) та реєстраційну заяву платника податку на додану
вартість за формою N 1-ПДВ ( za369-11 ) з позначкою
“Перереєстрація”, якщо було допущено перевищення, визначене
пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 6.4
цього розділу);
про реєстрацію його платником податку на додану вартість на
загальних умовах за формою N 1-ПДВ ( za369-11 ) з позначкою
“Перереєстрація”, якщо не було допущено перевищення, визначеного
пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 6.4
цього розділу).
До таких заяв додаються Спеціальне свідоцтво та всі його
засвідчені копії.
6.9.1.2. Податковий орган протягом 10 робочих днів від дня
отримання таких заяв видає заявнику (відправляє поштою з
повідомленням про вручення за рахунок заявника) Свідоцтво за
процедурами перереєстрації, визначеними цим Положенням.
При цьому дата реєстрації платником ПДВ не змінюється, датою
початку дії нового Свідоцтва, датою анулювання Спеціального
свідоцтва та датою виключення сільськогосподарського підприємства
з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування є дата
внесення відповідного запису до Реєстру. Датою, з якої
сільськогосподарське підприємство вважається платником податку на
загальних підставах, є:
перше число місяця, в якому було допущено перевищення,
визначене пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 )
(пункт 6.4 цього розділу);
дата виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру
суб’єктів спеціального режиму оподаткування – в інших випадках,
визначених розділом V Кодексу ( 2755-17 ) та цим Положенням.
6.9.2. Анулювання Спеціального свідоцтва на підставі,
визначеній у підпункті “б” цього пункту, може бути здійснене за
ініціативою податкового органу у порядку, визначеному
пунктом 209.11 статті 209 розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 6.4
цього розділу).
У таких випадках податковий орган видає
сільськогосподарському підприємству Свідоцтво лише в обмін на
оригінал та всі завірені копії Спеціального свідоцтва, яке було
анульоване.
6.9.3. Анулювання Спеціального свідоцтва на підставах,
визначених у підпунктах “в”, “г” пункту 209.12 статті 209
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункти “в”, “г” цього пункту),
або в інших випадках, визначених у підпунктах “б”-”и” пункту 184.1
статті 184 розділу V Кодексу (підпункти “б”-”и” пункту 5.1
розділу V цього Положення), може бути здійснене за ініціативою
сільськогосподарського підприємства або податкового органу.
У таких випадках одночасно з анулюванням Спеціального
свідоцтва здійснюється анулювання реєстрації платника ПДВ,
зареєстрованого як суб’єкт спеціального режиму оподаткування, за
правилами та у строки, що визначені пунктом 184.1 статті 184
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (пункт 5.1 розділу V цього
Положення).
6.9.3.1. Для анулювання Спеціального свідоцтва та анулювання
реєстрації за ініціативою сільськогосподарського підприємства
подається:
заява про зняття сільськогосподарського підприємства з
реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком
на додану вартість за формою N 3-РС ( ze369-11 ) – у випадках,
визначених у підпунктах “в”, “г” пункту 209.12 статті 209
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункти “в”, “г” цього пункту);
заява про анулювання реєстрації платника податку на додану
вартість за формою N 3-ПДВ ( zc369-11 ) – у інших випадках,
визначених у підпунктах “б” – “и” пункту 184.1 статті 184
розділу V Кодексу ( 2755-17 ) (підпункти “б” – “и” пункту 5.1
розділу V цього Положення).
Такі заяви подаються разом із Спеціальним свідоцтвом та всіма
його завіреними копіями.
6.9.3.2. Анулювання Спеціального свідоцтва та анулювання
реєстрації за ініціативою податкового органу оформляється рішенням
про анулювання реєстрації платника ПДВ за формою N 6-РПДВ. У таких
випадках сільськогосподарське підприємство зобов’язане повернути
податковому органу Спеціальне свідоцтво протягом 20 календарних
днів від дня прийняття рішення про анулювання.
6.9.4. Якщо анулювання Спеціального свідоцтва проведене за
ініціативою податкового органу, то один примірник рішення про
виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування зберігається в обліковій справі
(реєстраційній частині) платника податків. Документи чи копії
документів, на підставі яких податковий орган прийняв рішення про
таке виключення, мають бути додані до цього примірника рішення.
6.9.4.1. Протягом трьох робочих днів після перереєстрації
один примірник рішення про виключення сільськогосподарського
підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування
надсилається податковим органом такому підприємству за правилами,
встановленими підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу V цього
Положення для направлення рішення про анулювання реєстрації
платника ПДВ.
6.9.4.2. Рішення про виключення сільськогосподарського
підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування
у день їх підписання реєструються у журналі обліку рішень про
виключення сільськогосподарських підприємств із реєстру суб’єктів
спеціального режиму оподаткування за формою N 6-РЖС (додаток 12).
Номер рішення відповідає порядковому номеру запису в цьому
журналі.

6.10. Інформація про виключення сільськогосподарського
підприємства з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування
оприлюднюється у порядку, визначеному пунктом 2.8 розділу II цього
Положення.

6.11. Засвідчення копій Спеціального свідоцтва здійснюється
за правилами, встановленими пунктом 3.16 розділу III цього
Положення.

Директор Департаменту податкової,
митної політики та методології
бухгалтерського обліку М.О.Чмерук

Додаток 1
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 1-ПДВ

РЕЄСТРАЦІЙНА ЗАЯВА
платника податку на додану вартість
( za369-11 )

Додаток 2
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 2-ПДВ

(Державний
Герб
України)

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

СВІДОЦТВО N _________ НБ N 000000
про реєстрацію платника податку
на додану вартість

Індивідуальний податковий номер _________________________________

Найменування (для платника, відповідального за утримання та
внесення ПДВ до бюджету під час виконання договору про спільну
діяльність / договору управління майном, доповнюється його кодом
ЄДРПОУ та словами “відповідальний за утримання та внесення ПДВ до
бюджету під час виконання договору про спільну діяльність /
договору управління майном”) або прізвище, ім’я та по батькові
платника ________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________

Місцезнаходження (місце проживання) платника ____________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________

Найменування податкового органу, що видав
Свідоцтво _______________________________________________________
_________________________________________________________________

Дата реєстрації платником податку на додану вартість
“__” _________ 20__ року.

Дата початку дії Свідоцтва “__” _____________ 20__ року.

_______________________________________ ____________________
(керівник податкового органу) (підпис)

М.П.

======================== лінія відрізу ==========================

Корінець Форма N 2-ПДВ

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

СВІДОЦТВО N _________ НБ N 000000
про реєстрацію платника податку
на додану вартість

Індивідуальний податковий номер _________________________________
Найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження
(місце проживання) платника _____________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________

Дата реєстрації платником податку на додану вартість
“___” ____________ 20__ року.

Дата початку дії Свідоцтва “__” ___________ 20__ року.

Спосіб вручення Свідоцтва* ______________________________________
(направлено поштою /
видано платнику податків)

“__” ____________ 20___ року.

Свідоцтво одержав(ла)** _______________________________ ________
(прізвище, ім’я, по батькові) (підпис)

_______________
* До цього корінця мають бути додані: у разі отримання
Свідоцтва за довіреністю – така довіреність; у разі направлення
Свідоцтва поштою – поштове повідомлення про вручення відповідного
листа платнику податків чи Представнику платника.
** У разі направлення Свідоцтва поштою не заповнюється.

Додаток 3
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 2-РК

ЗАЯВА
про засвідчення копій свідоцтва про реєстрацію
платника податку на додану вартість
( zb369-11 )

Додаток 4
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 2-РЖ

ЖУРНАЛ
реєстрації платників податку на додану вартість*

________________________________________________
(юридичних або фізичних осіб)

_______________
* Такі журнали ведуться окремо для юридичних та фізичних
осіб.
** Для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки
платника податків та повідомили про це податковий орган і мають
відмітку у паспорті.

Додаток 5
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 3-ПДВ

ЗАЯВА
про анулювання реєстрації
платника податку на додану вартість
( zc369-11 )

Додаток 6
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 6-РПДВ

“__” ___________ 20__ року N _________
(заповнюється у разі направлення
платнику примірника рішення поштою)

РІШЕННЯ N ___________
про анулювання реєстрації платника
податку на додану вартість

_________________________________________________________________
(найменування платника або прізвище, ім’я,
по батькові для фізичних осіб – підприємців)

________________________________________________________________,
(місцезнаходження платника або місце проживання
для фізичних осіб – підприємців)

зареєстрованого ________________________________________________,
(підпункт, пункт, стаття та назва законодавчого акта
та причина реєстрації платником податку)

індивідуальний податковий номер ________________________________,
Свідоцтво / Спеціальне свідоцтво N _____________________________,
(непотрібне закреслити)

дата початку дії “__” __________ ____ року на бланку ф. N ______,
серія _____ N ___________,
дата реєстрації платником ПДВ “___” _____________ _____ року.

_________________________________________________________________
(найменування податкового органу, що видав
Свідоцтво / Спеціальне свідоцтво (непотрібне закреслити))

Складене комісією, створеною відповідно до розпорядження ________
_________________________________ від “__” ______ 20__ року N ___
(найменування податкового органу)

Комісією встановлено:

1. Платник ______________________________________________________
(подія, яка є підставою для анулювання реєстрації
платника ПДВ)

_____________________________________________________________, що
підтверджено ____________________________________________________
_________________________________________________________________
(документ, який підтверджує наявність підстав для анулювання
реєстрації платника ПДВ)

від “___” ____________ ____ року N ____________.

2. Платник _______________________ податкові декларації з податку
(подає та/або не подає)

на додану вартість протягом періоду з ___________ до ____________
з показниками, які свідчать про _________________________________
(наявність, відсутність)

постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування
податкового зобов’язання чи податкового кредиту, та має за
останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій __
________________________________________________________ гривень.

Аркуш 1

Лицьовий бік

Продовження рішення N ___________
про анулювання реєстрації платника податку
на додану вартість

3. Розмір податкової заборгованості з ПДВ на дату складання
рішення __________ гривень.

4. Факт відсутності чи неможливість установити місцезнаходження
(місце проживання для фізичних осіб): підтверджено повідомленням
N ___________ від “___” ____________ 20___ року.
(дані податкової міліції)

5. Ліквідатор ______________________ про використання Свідоцтва /
(не повідомляв, повідомляв)

Спеціального свідоцтва (непотрібне закреслити) при проведенні
ліквідаційної процедури. Свідоцтво / Спеціальне свідоцтво
(непотрібне закреслити) ______________________________________ на
(перереєстроване, не перереєстроване)

ліквідатора (ліквідаційну комісію).

6. На Свідоцтві / Спеціальному свідоцтві (непотрібне закреслити)
визначений термін його дії до “___” _____________ 20___ року.

Висновок комісії:

Перелічені документи є підставою для анулювання реєстрації
платника податку на додану вартість, реквізити якого вказано
вище, у зв’язку з _______________________________________________
_________________________________________________________________
та відповідно до ________________________________________________
(підпункт, пункт, стаття та назва законодавчого акта)

Днем прийняття рішення про анулювання реєстрації є дата його
підписання керівником податкового органу.

Датою анулювання реєстрації є ___________________________________
(дата затвердження рішення
або інша дата (указати))

Рішення складене “___” ____________ 20__ року у двох примірниках:
перший – в облікову справу платника (реєстраційну частину) разом
із копіями документів, що стали підставою для анулювання
реєстрації; другий – платнику податків.

Платник податку зобов’язаний повернути податковому органу
Свідоцтво / Спеціальне свідоцтво (непотрібне закреслити) та всі
його засвідчені копії разом із супровідним листом протягом
20 календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання.

Керівник податкового органу

_____________________________ ________ “__” _________ 20__ року
(прізвище, ім’я, по батькові) (підпис) (дата)

М.П.

Аркуш 2
Сторінка 1

Зворотний бік

Заповнюється тільки на примірнику рішення, що залишається в
податковому органі

Голова комісії

__________________ __________ _________________________________
(посада) (підпис) (прізвище, ім’я, по батькові)

Підписи членів комісії:

__________________ __________ _________________________________
(посада) (підпис) (прізвище, ім’я, по батькові)

=================================================================

Спосіб вручення примірника рішення платнику _____________________
_________________________________________________________________
(поштою або під розписку платника податків
чи Представника платника)

Примірник рішення одержав(ла) ___________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)

“___” ___________ 20___ року __________________
(підпис)

=================================================================

Платник ПДВ виключений із Реєстру “___” _____________ _____ року

_________________________________________________________________
(підпис, прізвище, ім’я, по батькові інспектора,
відповідального за ведення Реєстру)

Аркуш 2
Сторінка 2

Додаток 7
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 6-РЖ

ЖУРНАЛ
обліку рішень про анулювання реєстрації
платників податку на додану вартість*

__________________________________________
(юридичних або фізичних осіб)

Додаток 8
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 1-РС

ЗАЯВА
про реєстрацію сільськогосподарського підприємства
як суб’єкта спеціального режиму оподаткування
податком на додану вартість
( zd369-11 )

Додаток 9
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 2-РС

(Державний
Герб
України)

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

СВІДОЦТВО N _________ НБ N 000000
про реєстрацію сільськогосподарського
підприємства як суб’єкта спеціального режиму
оподаткування податком на додану вартість

Індивідуальний податковий номер підприємства ____________________
Найменування підприємства _______________________________________
_________________________________________________________________
Місцезнаходження підприємства ___________________________________
_________________________________________________________________
Найменування податкового органу, що видав Спеціальне свідоцтво __
_________________________________________________________________

Перелік видів діяльності сільськогосподарського підприємства, які
підпадають під дію спеціального режиму оподаткування діяльності у
сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, та
визначені статтею 209 розділу V Кодексу на основі КВЕД

——————————————————————
| Код КВЕД | Назва КВЕД |
|———-+—————————————————–|
| | |
|———-+—————————————————–|
| | |
|———-+—————————————————–|
| | |
——————————————————————

___________________________________ ____________________________
(керівник податкового органу) (підпис)

М.П.

При здійсненні видів діяльності, вказаних у Спеціальному
свідоцтві, та постачанні сільськогосподарських товарів (послуг),
що є такими відповідно до пункту 209.7 статті 209 розділу V
Кодексу, підприємством застосовується спеціальний режим
оподаткування до останнього числа місяця, що передує місяцю, в
якому було допущено перевищення, визначене пунктом 209.11
статті 209 розділу V Кодексу. В інших випадках суми податку на
додану вартість розраховуються та сплачуються до бюджету на
підставі Спеціального свідоцтва за загальними правилами та
ставками, визначеними статтею 193 розділу V Кодексу.

========================== лінія відрізу ========================

Корінець Форма N 2-РС

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Індивідуальний податковий номер підприємства ____________________
Найменування та місцезнаходження підприємства ___________________
_________________________________________________________________

Спосіб вручення Спеціального свідоцтва* _________________________
(направлено поштою /
видано платнику податків)

“___” _________ 20__ року

Свідоцтво одержав(ла)** _____________________________ __________
(прізвище, ім’я, по батькові) (підпис)

_______________
* До цього корінця мають бути додані: у разі отримання
Спеціального свідоцтва за довіреністю – така довіреність; у разі
направлення Спеціального свідоцтва поштою – поштове повідомлення
про вручення відповідного листа платнику податків чи Представнику
платника.
** У разі направлення Спеціального свідоцтва поштою не
заповнюється.

Додаток 10
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 3-РС

ЗАЯВА
сільськогосподарського підприємства про зняття
з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму
оподаткування податком на додану вартість
( ze369-11 )

Додаток 11
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 6-РРС

“__” ____________ 20__ року N _____
(заповнюється у разі направлення
платнику примірника рішення поштою)

РІШЕННЯ N ___________
про виключення сільськогосподарського підприємства
з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування

_________________________________________________________________
(найменування платника)

________________________________________________________________,
(місцезнаходження платника)

Дата державної реєстрації підприємства “__” __________ 20__ року,
індивідуальний податковий номер ________________________________,
Спеціальне свідоцтво N ________, на бланку ф. N ______, серія ___
N ________, видане ______________________________________________
(найменування податкового органу,
що видав Спеціальне свідоцтво)

Виключний перелік видів діяльності сільськогосподарського
підприємства відповідно до статті 209 розділу V Кодексу

Складене комісією, створеною відповідно до розпорядження
_________________________________
_________________________________ від “__” _______ 20__ року N __
(найменування податкового органу)

Аркуш 1
Лицьовий бік

Продовження рішення N ___________
про виключення сільськогосподарського підприємства
з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування

Комісією встановлено:

За даними _______________________________________________________
(документ / документи, який / які підтверджує /
підтверджують наявність підстав для виключення з реєстру)

_________________________________________________________________
сільськогосподарське підприємство протягом ______________________
_________________________________________________________________
(12 послідовних звітних податкових періодів або звітного
податкового періоду (місяця) для новоствореного
підприємства (зазначити період або місяць))

мало сукупну вартість поставок всіх товарів (послуг) ___ гривень,
у тому числі несільськогосподарських товарів (послуг) __ гривень,
що становить _____ відсотків та перевищує 25 відсотків вартості
всіх поставлених товарів (послуг).

Заява про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як
суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану
вартість за ф. N 1-РС подана сільськогосподарським підприємством
до податкового органу “___” ____________ 20___ року.

Заява про зняття сільськогосподарського підприємства з реєстрації
як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану
вартість за ф. N 3-РС подана сільськогосподарським підприємством
до податкового органу “___” _________________________ 20___ року.
(вказати дату або зазначити “не подана”)

Причини зняття з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму
оподаткування та/або реєстрації як платника податку на додану
вартість на загальних підставах _________________________________
_________________________________________________________________
(якщо заява була подана, то вказати причину згідно із заявою)

Перше число місяця, в якому було допущено перевищення,
“__” ____________ 20___ року.

Висновок комісії:

Перелічені документи є підставою для ____________________________
_________________________________________________________________
(виключення підприємства з реєстру суб’єктів спеціального
режиму оподаткування / проведення коригування дати,
з якої підприємство вважається платником податку
на загальних підставах)

у зв’язку з _____________________________________________________
(підстава для виключення або коригування)

та відповідно до ________________________________________________
(підпункт, пункт, стаття
та назва законодавчого акта)

Днем прийняття рішення про виключення та датою виключення є дата
підписання цього рішення керівником податкового органу.

Дата, з якої сільськогосподарське підприємство вважається
платником податку на загальних підставах, “__” _______ 20__ року.

Рішення складене “__” __________ 20___ року у двох примірниках:
перший – в облікову справу платника (реєстраційну частину) разом
із копіями документів, що стали підставою для виключення з
реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування; другий -
платнику податків.

На підставі цього рішення податкового органу проведені анулювання
Спеціального свідоцтва та реєстрація сільськогосподарського
підприємства як платника податку на додану вартість на загальних
умовах із формуванням нового Свідоцтва за процедурами
перереєстрації. Платник податку зобов’язаний повернути
податковому органу Спеціальне свідоцтво та всі його засвідчені
копії. Податковий орган видає сільськогосподарському підприємству
Свідоцтво лише в обмін на оригінал та всі завірені копії
Спеціального свідоцтва, яке було анульоване.

Керівник податкового органу

_____________________________ ________ “__” _________ 20__ року
(прізвище, ім’я, по батькові) (підпис) (дата)

М.П.

Аркуш 2
Сторінка 1

Зворотний бік

Заповнюється тільки на примірнику рішення, що залишається в
податковому органі

Голова комісії

__________________ __________ _________________________________
(посада) (підпис) (прізвище, ім’я, по батькові)

Підписи членів комісії:

__________________ __________ _________________________________
(посада) (підпис) (прізвище, ім’я, по батькові)

=================================================================

Примірник рішення одержав(ла) ___________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)

“__” ____________ 20__ року. _____________________
(підпис)

=================================================================

Платник ПДВ виключений із реєстру “__” ___________ 20__ року.

Аркуш 2
Сторінка 2

Додаток 12
до Положення про реєстрацію
платників податку на додану
вартість

Форма N 6-РЖС

ЖУРНАЛ
обліку рішень про виключення сільськогосподарських
підприємств із реєстру суб’єктів спеціального
режиму оподаткування

Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну

admin — Sun, 12 Feb 2012 12:05:40 +0000

Документ z0947-05, чинний, остання версія – Редакція від 22.03.2011, підстава z0097-11 Текст редакції від:

ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

10.08.2005 N 280

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
29 серпня 2005 р.
за N 947/11227

Про врегулювання питань
іноземного інвестування в Україну

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Національного банку
N 108 ( z0324-09 ) від 28.02.2009
N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009
N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

Відповідно до вимог статті 99 Конституції України
( 254к/96-ВР ), статей 390-400 Господарського кодексу України
( 436-15 ), статей 11 та 12 Закону України “Про режим іноземного
інвестування” ( 93/96-ВР ), статей 7, 30, 44 Закону України “Про
Національний банк України” ( 679-14 ), Закону України “Про
платіжні системи та переказ коштів в Україні” ( 2346-14 ), статей
3, 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93
N 15-93 ( 15-93 ) “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” та з метою врегулювання порядку здійснення іноземних
інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору його
інвестиції, а також повернення прибутків, доходів, інших коштів,
одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, Правління
Національного банку України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Затвердити:
Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, що
додається.
Зміни до Положення про порядок видачі резидентам
індивідуальних ліцензій Національного банку України на
переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати
валютних цінностей, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 29.01.2003 N 36 ( z0090-03 ) і
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2003 за
N 90/7411 (зі змінами), що додаються ( z0948-05 ).
Зміни до Класифікатора іноземних валют та банківських
металів, затвердженого постановою Правління Національного банку
України від 04.02.98 N 34 ( v0521500-98 ) (у редакції постанови
Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378
( z0841-02 ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
24.10.2002 за N 841/7129), що додаються ( z0949-05 ).

2. Внести до Інструкції про порядок відкриття, використання і
закриття рахунків у національній та іноземних валютах,
затвердженої постановою Правління Національного банку України від
12.11.2003 N 492 ( z1172-03 ) та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 17.12.2003 за N 1172/8493 (із змінами) такі зміни:

2.1. Абзац другий пункту 7.8 глави 7 викласти в такій
редакції:
“З цих рахунків дозволяється перерахування коштів лише на
рахунки нерезидентів-інвесторів за їх інвестиційною діяльністю”.

2.2. Пункти 16.3 та 16.5 глави 16 доповнити абзацом сьомим
такого змісту:
“раніше помилково перераховані інвестором з цього рахунку.
Зазначені кошти зараховуються на рахунок інвестора в сумі, що не
перевищує раніше перераховану”.
У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим.

3. Департаменту валютного регулювання (О.А.Щербакова):
після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України
довести зміст цієї постанови до відома:
Операційного та територіальних управлінь Національного банку
України та банків для керівництва і використання в роботі, а
банкам – до відома їх клієнтів;
Національного депозитарію України та Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку;
у шестимісячний строк з дня набрання чинності цією постановою
підготувати кодифікований нормативно-правовий акт з питань
регулювання імпорту та експорту капіталу.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на
керівників територіальних управлінь Національного банку України.

5. Постанова набирає чинності через 10 днів після її
державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

В.о. Голови А.В.Шаповалов

ЗАТВЕРДЖЕНО
Постанова Правління
Національного банку України
10.08.2005 N 280

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
29 серпня 2005 р.
за N 947/11227

ПОЛОЖЕННЯ
про порядок іноземного інвестування в Україну

Це Положення розроблено відповідно до вимог статті 99
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 390-400 Господарського
кодексу України ( 436-15 ), статей 11 та 12 Закону України “Про
режим іноземного інвестування” ( 93/96-ВР ), статей 7, 30, 44
Закону України “Про Національний банк України” ( 679-14 ), Закону
України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”
( 2346-14 ), статей 3, 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів
України від 19.02.93 N 15-93 ( 15-93 ) “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет) і визначає
основні засади здійснення іноземних інвестицій в Україну в
грошовій формі.

1. Загальні положення

1.1. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:
інвестиційний вклад – кошти, які іноземний інвестор -
юридична особа з метою отримання процентів розміщує на вкладному
(депозитному) рахунку в уповноваженому банку на підставі
укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу на строк
не менше ніж один календарний рік без права дострокового
розірвання цього договору та зменшення суми вкладу протягом
зазначеного строку за умови, що це обумовлено в договорі; { Термін
“інвестиційний вклад” в редакції Постанови Національного банку
N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }
інвестиційний рахунок – поточний рахунок в іноземній валюті 1
групи Класифікатора іноземних валют і банківських металів,
затвердженого постановою Правління Національного банку України від
04.02.98 N 34 ( v0521500-98 ) (у редакції постанови Правління
Національного банку України від 02.10.2002 N 378 ( z0841-02 ),
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за
N 841/7129), зі змінами (далі – Класифікатор) та/або в гривнях,
відкритий нерезидентом-інвестором (юридичною або фізичною особою)
в уповноваженому банку України (далі – уповноважений банк)
відповідно до вимог глави 16 Інструкції про порядок відкриття,
використання і закриття рахунків у національній та іноземних
валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку
України від 12.11.2003 N 492 і зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 17.12.2003 за N 1172/8493 ( z1172-03 ) із змінами
(далі – Інструкція), для здійснення інвестиційної діяльності в
Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків,
доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від
інвестиційної діяльності в Україні; { Термін “інвестиційний
рахунок” із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного
банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
іноземні інвестори – особи, які провадять інвестиційну
діяльність на території України (юридичні особи, створені
відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;
фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання
на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні
держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші
іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими
відповідно до законодавства України);
об’єкт інвестування – будь-яке майно, у тому числі основні
засоби, матеріальні та нематеріальні активи, корпоративні права,
цінні папери та їх похідні, інші майнові права, інвестування в які
не заборонено законодавством України;

{ Термін “портфельна інвестиція” виключено на підставі
Постанови Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

поточний рахунок резидента – рахунок в іноземній валюті
та/або в гривнях, відкритий уповноваженим банком юридичній або
фізичній особі відповідно до вимог Інструкції ( z1172-03 );

{ Термін “пряма інвестиція” виключено на підставі Постанови
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Термін “торговець цінними паперами” виключено на підставі
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

Інші терміни, що вживаються в цьому Положенні, застосовуються
в значеннях, визначених Законом України “Про режим іноземного
інвестування” ( 93/96-ВР ) та Декретом ( 55-93 ).
{ Пункт 1.1 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

1.2. Норми цього Положення не поширюються на операції з
отримання резидентами кредитів, позик, поворотної фінансової
допомоги від нерезидентів, залучення резидентами коштів від
нерезидентів на умовах субординованого боргу, виконання
нерезидентами інвестиційних зобов’язань (на зворотній основі) в
процесі приватизації об’єктів інвестування в Україні (за
виключенням операцій з придбання об’єктів інвестування), операції
з облігаціями зовнішньої державної позики України. Порядок
здійснення вищезазначених операцій визначається іншими
нормативно-правовими актами Національного банку України.
{ Пункт 1.2 глави 1 в редакції Постанови Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

1.3. Іноземні інвестиції в Україну в грошовій формі
дозволяється здійснювати в гривнях та іноземній валюті виключно 1
групи Класифікатора ( v0521500-98 ).
{ Пункт 1.3 глави 1 в редакції Постанов Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009, N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

1.4. Уповноважений банк здійснює відповідно до законодавства
України зарахування на інвестиційний рахунок іноземного
інвестора – юридичної особи іноземної валюти, перерахованої із-за
кордону для здійснення іноземної інвестиції в Україну, через
розподільчий рахунок.
{ Пункт 1.4 в редакції Постанови Національного банку N 108
( z0324-09 ) від 28.02.2009; із змінами, внесеними згідно з
Постановою Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

1.5. Уповноважений банк для обліку коштів іноземних
інвесторів – іноземних банків використовує балансовий рахунок 1602
“Кошти в розрахунках інших банків” Плану рахунків бухгалтерського
обліку банків України, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 17.06.2004 N 280 ( z0918-04 ) і
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 за
N 918/9517 (із змінами). Відкриття рахунків іноземним інвесторам -
іноземним банкам для здійснення ними інвестиційної діяльності в
Україні, а також зарахування та списання коштів за цими рахунками
здійснюється банком у порядку, передбаченому для інвестиційних
рахунків в Інструкції ( z1172-03 ).
{ Пункт 1.5 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

1.6. Уповноваженому банку забороняється зараховувати іноземну
валюту 2 або 3 групи Класифікатора ( v0521500-98 ), що
перерахована із-за кордону з метою здійснення іноземним інвестором
інвестиційної діяльності на території України, на інвестиційний
рахунок іноземного інвестора, на поточний рахунок резидента, а
також на поточний рахунок, відкритий в уповноваженому банку для
ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної
особи за участю іноземного інвестора (далі – рахунок спільної
діяльності). У цих випадках кошти повертаються на рахунок банку, з
якого вони надійшли. { Абзац перший пункту 1.6 глави 1 в редакції
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009;
із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку
N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
Уповноважений банк не пізніше наступного дня з дати
повернення коштів надсилає повідомлення клієнту про надходження
цих коштів і про їх повернення банку-відправникові із посиланням
на відповідні норми цього Положення. { Абзац другий пункту 1.6
глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного
банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

1.7. Контроль за проведенням резидентами та нерезидентами
валютних операцій, пов’язаних з інвестиційною діяльністю в
Україні, покладається на уповноважені банки.

1.8. За невиконання банками функцій агента валютного контролю
та порушення вимог цього Положення уповноважені банки несуть
відповідальність згідно із законодавством України.

1.9. Зарахування та списання коштів за рахунками, зазначеними
у цьому Положенні, здійснюється згідно з режимом рахунків,
визначеним Інструкцією ( z1172-03 ).
Уповноважені банки мають право використовувати власні
кореспондентські рахунки для проведення власних операцій,
пов’язаних з іноземним інвестуванням в Україну, в порядку,
передбаченому цим Положенням для поточних рахунків резидентів.
{ Пункт 1.9 глави 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою
Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

2. Порядок іноземного інвестування
в Україну в грошовій формі

2.1. Для здійснення іноземних інвестицій в Україну іноземний
інвестор має право: { Абзац перший пункту 2.1 глави 2 із змінами,
внесеними згідно з Постановою Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Абзац другий пункту 2.1 глави 2 виключено на підставі
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

відкрити інвестиційний рахунок та перераховувати на нього
іноземну валюту із-за кордону;
перераховувати безпосередньо на поточний рахунок резидента
іноземну валюту із-за кордону; { Абзац третій пункту 2.1 глави 2 в
редакції Постанови Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від
22.12.2010 }
зараховувати ввезену в Україну власником інвестиційного
рахунку (уповноваженою ним особою) і задекларовану митному органу
під час в’їзду в Україну іноземну валюту 1 групи Класифікатора
( v0521500-98 ) на власний інвестиційний рахунок. Уповноважена
особа має надати копію легалізованої або засвідченої шляхом
проставлення апостиля довіреності, що підтверджує її повноваження
на вчинення зазначених у цьому абзаці дій (у разі видачі іноземним
інвестором такої довіреності на території України подається копія
цієї довіреності, засвідчена нотаріально). Під час зарахування на
інвестиційний рахунок коштів у митній декларації робиться відмітка
уповноваженого банку, а копії митної декларації та довіреності
залишаються в уповноваженому банку, який може здійснити таке
зарахування протягом року з часу оформлення митної декларації;
{ Абзац четвертий пункту 2.1 глави 2 в редакції Постанови
Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

{ Абзац п’ятий пункту 2.1 глави 2 виключено на підставі
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

здійснювати продаж іноземної валюти з інвестиційного рахунку
та зараховувати на інвестиційний рахунок кошти в гривнях, отримані
від продажу іноземної валюти, для подальшого здійснення іноземної
інвестиції; { Абзац п’ятий пункту 2.1 глави 2 із змінами,
внесеними згідно з Постановою Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009 }
перераховувати з власного інвестиційного рахунку кошти в
гривнях та іноземній валюті на поточний рахунок резидента або
інвестиційний рахунок іншого іноземного інвестора; { Абзац шостий
пункту 2.1 глави 2 в редакції Постанови Національного банку N 572
( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
перераховувати кошти в іноземній валюті 1 групи
Класифікатора ( v0521500-98 ) та гривні з власного поточного
рахунку фізичної особи-нерезидента в уповноваженому банку на її
інвестиційний рахунок. { Пункт 2.1 глави 2 доповнено новим абзацом
згідно з Постановою Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від
22.12.2010 }
Формування та збільшення статутних капіталів уповноважених
банків за участю іноземного інвестора здійснюються відповідно до
вимог постанови Правління Національного банку України від
31.08.2001 N 375 ( z0906-01 ) “Про затвердження Положення про
порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх
філій, представництв, відділень”, зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 24.10.2001 за N 906/6097 (із змінами).

{ Пункт 2.2 глави 2 виключено на підставі Постанови
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

2.2. Розрахунки за об’єкти інвестування здійснюються виключно
через рахунки, відкриті в уповноважених банках.

2.3. Іноземний інвестор – юридична особа має право розмістити
інвестиційний вклад в уповноваженому банку в гривнях та іноземній
валюті 1 групи Класифікатора ( v0521500-98 ) шляхом перерахування
коштів на вкладний (депозитний) рахунок з інвестиційного рахунку
цього інвестора та з його рахунку із-за кордону.
{ Пункт 2.3 глави 2 в редакції Постанови Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009; із змінами, внесеними згідно з
Постановою Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

{ Пункт 2.5 виключено на підставі Постанови Національного
банку N 108 ( z0324-09 ) від 28.02.2009 }

{ Пункт 2.4 глави 2 виключено на підставі Постанови
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

2.4. Іноземні інвестори для здійснення в Україні спільної
інвестиційної діяльності без створення юридичної особи
(далі – спільна діяльність) мають право перераховувати кошти в
іноземній валюті із-за кордону або кошти в іноземній валюті та
гривнях з інвестиційного рахунку на рахунок спільної діяльності.
{ Пункт 2.4 глави 2 в редакції Постанов Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009, N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3. Порядок повернення іноземної інвестиції,
а також прибутків, доходів, інших коштів,
одержаних іноземним інвестором
від інвестиційної діяльності в Україні

3.1. Повернення іноземної інвестиції, а також прибутків,
доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від
інвестиційної діяльності в Україні, здійснюється:
резидентом з поточного рахунку в іноземній валюті на
інвестиційний рахунок іноземного інвестора або на рахунок
іноземного інвестора в закордонному банку; { Абзац другий пункту
3.1 глави 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
резидентом з поточного рахунку в національній валюті на
інвестиційний рахунок в національній валюті іноземного інвестора;
іноземним інвестором з інвестиційного рахунку в іноземній
валюті на власний рахунок за межами України;
іноземним інвестором з інвестиційного рахунку в національній
валюті та іноземній валюті на інвестиційний рахунок іншого
іноземного інвестора; { Абзац п’ятий пункту 3.1 глави 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 572
( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
іноземним інвестором з вкладного (депозитного) рахунку
(інвестиційного вкладу) в національній валюті та іноземній валюті
на власний інвестиційний рахунок іноземного інвестора та в
іноземній валюті на власний рахунок іноземного інвестора в
закордонному банку; { Абзац шостий пункту 3.1 глави 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 572
( z0097-11 ) від 22.12.2010 }
розпорядником з рахунку спільної діяльності в національній
валюті та іноземній валюті на інвестиційний рахунок іноземного
інвестора або в іноземній валюті на рахунок іноземного інвестора в
закордонному банку. { Пункт 3.1 глави 3 доповнено новим абзацом
згідно з Постановою Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від
22.12.2010 }
{ Пункт 3.1 глави 3 в редакції Постанови Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Пункт 3.2 глави 3 виключено на підставі Постанови
Національного банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3.2. Повернення за межі України іноземної інвестиції, а також
прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором
від інвестиційної діяльності в Україні, здійснюється в іноземній
валюті 1 групи Класифікатора ( v0521500-98 ).
{ Пункт глави 3 в редакції Постанови Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

3.3. Резидент має право перерахувати кошти в гривнях за
об’єкт інвестування на інвестиційний рахунок іноземного інвестора
в разі ліквідації підприємства.

3.4. Резидент з поточного рахунку та іноземний інвестор з
інвестиційного рахунку мають право перерахувати іноземну валюту за
об’єкт інвестування на рахунок іноземного інвестора в закордонному
банку без індивідуальної ліцензії Національного банку України на
вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних
цінностей (за винятком випадків, передбачених законодавством
України).

3.5. Іноземний інвестор має право на повне або часткове
повернення грошовими коштами його майнової інвестиції, у тому
числі здійсненої шляхом ведення спільної інвестиційної діяльності
без створення юридичної особи, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.

{ Абзац другий пункту 3.6 глави 3 виключено на підставі
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Абзац третій пункту 3.6 глави 3 виключено на підставі
Постанови Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Пункт 3.7 глави 3 виключено на підставі Постанови
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

{ Пункт 3.8 глави 3 виключено на підставі Постанови
Національного банку N 762 ( z0196-10 ) від 23.12.2009 }

3.6. Резидент перераховує іноземному інвестору іноземну
валюту за межі України з рахунку спільної інвестиційної діяльності
без індивідуальної ліцензії Національного банку України на
вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних
цінностей.

3.7. Уповноважений банк має право протягом шести місяців з
дати звернення іноземного інвестора до банку щодо купівлі та/або
перерахування іноземної валюти за межі України без подання виписки
(довідки) банку про фактичне надходження грошових коштів в
Україну, що були вкладені ним в об’єкти інвестування в Україні,
відповідно до статті 64 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” ( 2121-14 ) звернутися за інформацією про такого
іноземного інвестора до відповідних органів державної влади, які
здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю іноземного
інвестора.
У разі здійснення іноземними інвесторами до набрання чинності
цим Положенням інвестицій в Україну в іноземній валюті, відмінній
від валюти 1 групи Класифікатора ( v0521500-98 ), повернення
іноземному інвестору грошових коштів здійснюється в тій іноземній
валюті, яка була внесена в Україну.

3.8. Порядок купівлі (обміну) іноземної валюти з метою
повернення за кордон іноземних інвестицій, а також доходів,
прибутків, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від
інвестиційної діяльності в Україні, визначається
нормативно-правовим актом Національного банку України, що регулює
порядок та умови торгівлі іноземною валютою.
{ Главу 3 доповнено пунктом 3.8 згідно з Постановою Національного
банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3.9. Уповноваженому банку дозволяється здійснювати
перерахування коштів в іноземній валюті (які не куплені на
міжбанківському валютному ринку України та не залучені у формі
кредиту, позики) з метою повернення іноземної інвестиції та/або
прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором
від інвестиційної діяльності в Україні, на підставі документів, що
визначені відповідним пунктом нормативно-правового акта
Національного банку України, що регулює порядок та умови торгівлі
іноземною валютою (крім заяви про купівлю іноземної валюти).
{ Пункт глави 3 в редакції Постанов Національного банку N 762
( z0196-10 ) від 23.12.2009, N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3.10. Уповноважений банк для здійснення контролю за
операціями його клієнта – іноземного інвестора в національній
валюті зобов’язаний попередньо зарахувати кошти в гривні (крім
одержаних від продажу іноземної валюти на міжбанківському
валютному ринку України), що надходять цьому клієнту, на окремий
аналітичний рахунок балансового рахунку:
1919 “Інша кредиторська заборгованість за операціями з
банками” – за операціями іноземного інвестора – іноземного банку;
2603 “Розподільчі рахунки суб’єктів господарювання” – за
операціями іноземного інвестора – юридичної особи (крім іноземного
банку);
2622 “Кошти в розрахунках фізичних осіб” – за операціями
іноземного інвестора – фізичної особи.
Уповноваженому банку дозволяється перерахувати кошти з цього
рахунку на інвестиційний рахунок іноземного інвестора за умови
наявності документів, що підтверджують відповідність операції в
національній валюті іноземного інвестора режиму функціонування
інвестиційного рахунку, визначеного в главі 16 Інструкції
( z1172-03 ). Операції в національній валюті щодо повернення
іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів,
одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в
Україні, мають бути підтверджені документами, визначеними у
відповідному пункті нормативно-правового акта Національного банку
України, що регулює порядок та умови торгівлі іноземною валютою
(крім заяви про купівлю іноземної валюти). У разі відсутності цих
документів уповноважений банк зобов’язаний повернути кошти
відправникові.
Строк обліку коштів у гривні, що надходять на користь
іноземних інвесторів, на рахунку, зазначеному в абзаці першому
цього пункту, не може перевищувати трьох робочих днів.
{ Главу 3 доповнено пунктом 3.10 згідно з Постановою Національного
банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3.11. Уповноважений банк робить відмітку на оригіналах
документів, на підставі яких були проведені зазначені в
пунктах 3.9, 3.10 цієї глави операції, та на їх копіях, які
залишаться в нього на зберіганні. Ця відмітка має містити дату
перерахування коштів, їх суму, а також засвідчуватися підписом
відповідального працівника відповідного підрозділу уповноваженого
банку та відбитком його особистого штампа, або штампа цього
підрозділу, або печатки суб’єкта ринку.
{ Главу 3 доповнено пунктом 3.11 згідно з Постановою Національного
банку N 572 ( z0097-11 ) від 22.12.2010 }

3.12. Операції, пов’язані з іноземним інвестуванням в
Україну, підлягають фінансовому моніторингу згідно з чинним
законодавством України.

Директор Департаменту
валютного регулювання О.А.Щербакова

Знайти слова на сторiнцi:

* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи…

in
Share
Зберегти

Постанова Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів № 9

admin — Sun, 05 Feb 2012 20:56:24 +0000

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 листопада 1992 року N 9

Про практику розгляду судами трудових спорів

Із змінами і доповненнями, внесеними
постановами Пленуму Верховного Суду України
від 1 квітня 1994 року N 4,
від 26 жовтня 1995 року N 18,
від 25 травня 1998 року N 15

Вивчення судової практики в справах про трудові спори показує, що в основному ці справи судами України розглядаються і вирішуються правильно. Разом з тим деякі суди допускають неповноту підготовки справ до судового розгляду і з’ясування їх обставин, що призводить до тяганини і перегляду судових рішень в касаційному або наглядному порядку. У зв’язку зі змінами, внесеними до законодавства про працю, деякі положення вимагають роз’яснення.

З метою усунення недоліків при розгляді трудових справ Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України.

(абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

(абзац другий пункту 1 у редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

2. Судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об’єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

(абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

Спори, пов’язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, не підлягають судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується в загальному порядку.

(абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

3. За загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС).

(абзац перший пункту 3 у редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій, їх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян, крім цього і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах.

(абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з
постановами Пленуму Верховного Суду України від 01.04.94 р. N 4,
від 25.05.98 р. N 15)

Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз’яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

(пункт 3 доповнено абзацом третім згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

4. Встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з’ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст. 225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до ст. 85 ЦПК і ст. 228 КЗпП залишається без розгляду.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов’язки сторін. При пропуску передбаченого ст. 225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з’ясуванні інших обставин справи не має.

5. Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа, після вирішення спору в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження, як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації.

6. Відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів:

- працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

- молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

- вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів – при наявності дитини віком до 14 років;

- виборних працівників після закінчення строку повноважень;

- працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

(пункт 6 доповнено абзацом шостим згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р.N 18)

- інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв’язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби) або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП.

(абзац сьомий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

При обгрунтованості позову суд рішенням зобов’язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення – з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата – з цієї дати), з іншими особами з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу.

Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

7. Згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв’язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

8. Судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

9. При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов’язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв’язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

(пункт 9 доповнено абзацом третім згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

10. Роз’яснити судам, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП у тому разі, коли відповідно до законодавства така форма трудового договору для даного працівника була обов’язкова.

У тих випадках, коли підстави для зміни зазначених умов були, але працівник, який відмовився від продовження роботи, не був попереджений за 2 місяці про їх зміну або звільнений до закінчення цього строку після попередження, суд відповідно змінює дату звільнення.

Встановивши при розгляді справи про поновлення на роботі особи, звільненої за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП, що підставою розірвання трудового договору стала відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці, викликаною змінами в організації виробництва і праці, і працівник не згоден працювати в нових умовах, суд вправі зі своєї ініціативи змінити формулювання причин звільнення на п. 6 ст. 36 КЗпП.

(абзац четвертий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

11. Розглядаючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 7 ст. 36 КЗпП, суди мають виходити з того, що з цих підстав трудовий договір припиняється при набранні законної сили вироком, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи, та що днем звільнення вважається останній день фактичного виконання ним трудових обов’язків. Працівник не може бути звільнений з цих підстав, якщо він визнаний таким, що відбув покарання у зв’язку зі знаходженням під вартою до набрання вироком законної сили.

12. По справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Відповідно до ст. 39 КЗпП працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (ч. 1 ст. 38 КЗпП). Спори про дострокове розірвання такого трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (статті 224, 231, п. 1 ст. 232 КЗпП).

(абзац четвертий пункту 12 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 N 18)

13. Вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39 - 41 КЗпП).

14. При розгляді справ, пов’язаних в вимогами профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі ст. 45 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, і вона може бути оскаржена до суду працівником або власником чи уповноваженим ним органом у двотижневий строк.

(абзац перший пункту 14 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

За змістом ст. 43-1 КЗпП керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділення тощо). При цьому йдеться не про будь-який структурний підрозділ (цех, управління, службу, ферму тощо), а саме про відокремлений підрозділ, який утворюється у спеціально передбаченому порядку, наприклад, зазначеному в ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні”.

(абзац другий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.04.94 р. N 4,
в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

Відхилення судом скарги на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу не є перешкодою для оспорювання працівником в суді законності звільнення його на підставі ст. 45 КЗпП. Разом з тим відповідно до ст. 231 ЦПК він в цьому судовому процесі не може оспорювати факти, встановлені судом при вирішенні його скарги на вимогу цього органу.

(абзац третій пункту 14 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

15. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

Оскільки у зазначених вище нормах за їх змістом йдеться про профспілковий орган підприємства, установи, організації, профспілкові органи структурних підрозділів (цехів, управлінь, відділів тощо) можуть вирішувати питання про дачу згоди на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їм таке право делеговане профспілковим органом підприємства, установи, організації.

Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

16. У тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за погодженнями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

17. Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

(абзац перший пункту 17 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

18. При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов’язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов’язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках – правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

(абзац третій пункту 18 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р.N 18)

19. Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

(абзац другий пункту 19 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Стосовно до правил п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов’язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що приймалась для заміщення відсутнього працівника, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

20. Пункт 20 втратив чинність

(згідно з постановою Пленуму
Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

21. При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв’язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.

Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов’язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч. 2 ст. 40 КЗпП.

Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

22. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

23. За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

24. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров’я, не може бути звільнений за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв’язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо наявні передбачені ним умови.

25. Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановлену його загальну тривалість вважається робочим.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст. 27 ЦПК), яким суд має дати відповідну оцінку.

26. Судам належить мати на увазі, що відповідно до п. 8 ст. 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (ст. 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення), незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання.

(абзац перший пункту 26 із змінами, внесеними згідно з
постановами Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18,
від 25.05.98 р. N 15)

Абзац другий пункту 26 виключено

(згідно з постановою Пленуму
Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

Відповідно до ст. 148 КЗпП трудовий договір може бути розірвано з зазначених підстав не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили вироком суду чи дня прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення або заходів громадського впливу за вчинення крадіжки не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

27. На підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов’язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

(абзац перший пункту 27 в редакції постанови
Пленуму Верховного Суду України від 01.04.94 р. N 4)

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов’язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

28. При розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Звільнення з підстав втрати довір’я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

29. Вирішуючи справи про припинення трудового договору в зв’язку з порушенням правил прийняття на роботу, суди повинні враховувати, що звільнення з цих підстав може мати місце у випадках, коли відповідно до ст. 7 КЗпП спеціальною нормою законодавства України передбачено обмеження на прийняття на роботу за певних умов (наприклад, осіб, позбавлених вироком суду права займати певні посади або займатись певною діяльністю протягом визначеного судом строку; прийняття на роботу, пов’язану з матеріальною відповідальністю осіб, що раніше судились за розкрадання, хабарництво і інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і непогашена).

(пункт 29 із змінами, внесеними згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р.N 18)

30. При розгляді справ про поновлення на роботі, пов’язаних з виведенням працівника з виробничої бригади, судам належить мати на увазі, що в силу ст. 252-6 КЗпП колектив бригади вправі вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення із складу бригади працівника у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП. Задовольняючи вимоги бригади, власник або уповноважений ним орган може перевести працівника з його згоди на іншу роботу з врахуванням спеціальності (кваліфікації), а якщо такої роботи немає – на іншу роботу. При відсутності роботи чи відмові від запропонованої роботи трудовий договір може бути розірваний з підстав, зазначених у статтях 40 і 41 КЗпП.

31. Відповідно до ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

(абзац перший пункту 31 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов’язку поновити працівникові попередні умови праці.

32. Абзац перший пункту 31 виключено

(згідно з постановою Пленуму
Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

(абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з
постановами Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18,
від 25.05.98 р. N 15)

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

33. Звернути увагу судів на суворе додержання встановлених законом строків підготовки і розгляду трудових справ, на необхідність підвищення ефективності їх діяльності по запобіганню правопорушенням у сфері трудових відносин.

З метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухильно додержувати вимог статей 109, 419 ЦПК і статей 134 (п. 8), 237 КЗпП про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службу особу обов’язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв’язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

При цьому належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Судам необхідно активізувати регулювання окремими ухвалами і поданнями на факти порушення трудового законодавства, невжиття службовими особами всіх залежних від них заходів по зміцненню трудової і виробничої дисципліни, інші недоліки в роботі організацій, що продовжують трудові спори. Відповідно до ст. 235 ЦПК суд вправі реагувати окремими ухвалами на факти порушення законодавства про працю та трудової дисципліни і в тому разі, коли він закриває провадження в справі.

34. Роз’яснити судам, що стосовно до правил ст. 24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення відповідно до ст. 366 ЦПК може визнати працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках – з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул.

(абзац другий пункту 34 із змінами, внесеними згідно з
постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95 р. N 18)

35. При вирішенні трудових спорів членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств судам слід мати на увазі, що:

1) трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються й регулюються його членами (ст. 23 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, а в кооперативах і колективних сільськогосподарських підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їх статутами в передбачених ч. 2 ст. 3 КЗпП межах особливості праці їх членів;

2) чинне законодавство не поширює на випадки виключення з членів кооперативів або колективних сільськогосподарських підприємств, звільнення їх із певних посад (роботи), переведення на іншу роботу норми КЗпП, що регулюють переведення на іншу роботу, підстави й порядок припинення трудового договору, в тому числі статті 43, 252 цього Кодексу. Спори з цих питань належить вирішувати виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи й зазначені підприємства або з норм їх статутів чи інших нормативних актів;

3) якщо актами чинного законодавства про кооперативи й колективні сільськогосподарські підприємства або їх статутами чи іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання про трудову дисципліну, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування, то слід виходити з цих актів, а не із загальних положень КЗпП;

4) у справах про оплату членам кооперативу чи підприємства вимушеного прогулу в зв’язку з їх незаконним виключенням, звільненням з посади (роботи), переведенням на іншу роботу тощо правила п. 8 ст. 134 і ст. 237 КЗпП застосовуються до винних у цьому посадових осіб, притягнутих до участі у справі на підставі ст. 109 ЦПК, у тому разі, коли питання щодо їх матеріальної відповідальності не врегульовано статутами чи іншими внутрішньогосподарськими нормативно-правовими актами, які мають застосовуватися в таких випадках.

(постанову доповнено пунктом 35 згідно з постановою
Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)