НАКАЗ

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
5 грудня 2011 р. за N 1404/20142

Про затвердження форм заяв та повідомлень, надання (надсилання) яких встановлено Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”

Відповідно до абзацу четвертогочастини другої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити такі форми, що додаються:

1.1. Запиту про отримання документа про підтвердження факту смерті фізичної особи – підприємця.

1.2. Заяви про втрату оригіналів установчих документів юридичної особи.

1.3. Заяви про припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем.

1.4. Заяви про необхідність отримання від державного реєстратора повідомлення про залишення електронних документів, що подані для проведення державної реєстрації, без розгляду або повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації.

1.5. Повідомлення про закриття відокремленого підрозділу.

1.6. Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

1.7. Повідомлення про зміну місцезнаходження реєстраційної справи та внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про зміну місцезнаходження реєстраційної справи.

1.8. Повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

1.9. Повідомлення про залишення документів, що подані для проведення державної реєстрації, без розгляду.

1.10. Повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації.

1.11. Повідомлення відповідному органу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.12. Повідомлення відповідному органу Державної податкової служби України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.13. Повідомлення відповідному органу Державної служби статистики України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.14. Повідомлення відповідному органу Пенсійного фонду України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.15. Повідомлення відповідному органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.16. Повідомлення відповідному органу Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.17. Повідомлення відповідному органу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.18. Повідомлення голові ліквідаційної комісії (ліквідатору) юридичної особи про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

1.19. Повідомлення про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

1.20. Повідомлення про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про судове рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи.

1.21. Повідомлення про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи.

1.22. Повідомлення суду щодо внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи.

1.23. Повідомлення про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про судове рішення щодо визнання фізичної особи – підприємця банкрутом.

1.24. Повідомлення про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.25. Повідомлення відповідному органу Державної служби статистики України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.26. Повідомлення відповідному органу Пенсійного фонду України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.27. Повідомлення відповідному органу Державної податкової служби України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.28. Повідомлення відповідному органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.29. Повідомлення відповідному органу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.30. Повідомлення відповідному органу Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

1.31. Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем.

2. Департаменту взаємодії з органами влади (Зеркаль О. В.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”.

3. Державній реєстраційній службі України (Єфіменко Л. В.) довести цей наказ до відома керівників структурних підрозділів Служби, державних реєстраторів виконавчих комітетів міських рад міст обласного значення, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та забезпечити його виконання.

4. Цей наказ набирає чинності через місяць з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на директора Департаменту взаємодії з органами влади Зеркаль О. В.

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ЗАПИТ
про отримання документа про підтвердження факту смерті фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ЗАЯВА
про втрату оригіналів установчих документів юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ЗАЯВА
про припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ЗАЯВА
про необхідність отримання від державного реєстратора повідомлення про залишення електронних документів, що подані для проведення державної реєстрації, без розгляду або повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про закриття відокремленого підрозділу

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про зміну місцезнаходження реєстраційної справи та внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про зміну місцезнаходження реєстраційної справи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ*
щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про залишення документів, що подані для проведення державної реєстрації, без розгляду

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про відмову у проведенні державної реєстрації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Державної податкової служби України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Державної служби статистики України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Пенсійного фонду України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
голові ліквідаційної комісії (ліквідатору) юридичної особи про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про судове рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
суду щодо внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про внесення державним реєстратором запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про судове рішення щодо визнання фізичної особи – підприємця банкрутом

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Державної служби статистики України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Пенсійного фонду України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Державної податкової служби України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
відповідному органу Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про початок процесу проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
30.11.2011 N 3433/5

ПОВІДОМЛЕННЯ
про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем

Директор Департаменту взаємодії з органами влади

О. В. Зеркаль

]]> http://legalaid.com.ua/nakaz-minyustu-pro-zatverdzhennya-form-dokumentiv-podannya-yakyh-rehlamentujetsya-zakonom-pro-derzhrejestratsiyu-yurosib-i-fizosib-pidpryjemtsiv/feed/ 0 http://legalaid.com.ua/lyst-vasu-vid-10-02-2011-r-n-2031113-11/ http://legalaid.com.ua/lyst-vasu-vid-10-02-2011-r-n-2031113-11/#comments Tue, 17 Jan 2012 14:38:12 +0000 admin http://legalaid.com.ua/?p=3666 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 10.02.2011 р. N 203/11/13-11

Головам апеляційних адміністративних судів України

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX “Прикінцеві положення” зазначеного Кодексу).

З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов’язань, які становлять 1095 днів.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Із змісту зазначеної законодавчої норми, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, випливає, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

Поряд із цим абзацом другим пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що в разі, коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

При цьому згідно з абзацом четвертим пункту 56.18 статті 56 зазначеного Кодексу процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Таким чином, підпунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України безпосередньо врегульовано застосування строків оскарження податкового повідомлення-рішення до суду, а саме:

- визначено тривалість строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення (1095 днів);

- визначено момент початку перебігу строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення (з моменту отримання такого рішення);

- визначено підставу і межі продовження тривалості зазначеного строку в разі застосування платником податку досудового врегулювання спору у вигляді процедури адміністративного оскарження (на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги).

Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п’ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Зазначений строк продовжується на час досудового врегулювання спору – процедури адміністративного оскарження відповідного рішення до контролюючого органу (від дня подачі скарги до моменту отримання рішення контролюючого органу за результатами її розгляду).

Слід зазначити, що відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Зазначений пункт Податкового кодексу України встановлює місячний строк для оскарження податкових повідомлень-рішень, який, за змістом цієї норми, починає перебіг з дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

При цьому пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України регулює ті самі правовідносини, що й абзац другий пункту 56.18 цієї ж статті. Пряме порівняння змісту абзацу другого пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України із змістом пункту 56.19 цієї ж статті свідчить, що обидва правила повинні застосовуватися в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження.

Водночас пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначає, що строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги. Натомість пункт 56.19 статті 56 цього ж Кодексу визначає, що місячний строк для оскарження в суді податкового повідомлення-рішення лише починає перебіг від дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Тобто відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України строк судового оскарження продовжується на час процедури адміністративного оскарження, в той час як згідно з пунктом 56.19 цей строк під час відповідної процедури ще не почав перебіг.

Крім того, якщо норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначає строк судового оскарження податкових повідомлень-рішень шляхом відсилання до строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, то пункт 56.19 статті 56 цього Кодексу прямо передбачає, що відповідний строк становить один місяць.

Таким чином, два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному. За таких обставин пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України не можуть застосуватися судами одночасно, натомість перевагу повинно бути надано одній із цих законодавчих норм.

При розв’язанні розглядуваної законодавчої колізії суди повинні виходити з такого.

Пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України містяться в одному і тому самому нормативно-правовому акті, прийняті одночасно і регулюють ті самі відносини. Тому суперечність між ними не може бути розв’язана за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм (надання переваги нормі, яку прийнято пізніше або яка є спеціальною). Отже, вони припускають неоднозначне (множинне) трактування змісту права платників податків на судове оскарження рішень про нарахування грошових зобов’язань у частині тривалості й початку перебігу строків для відповідного оскарження.

У цій ситуації судам слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Цією нормою встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до наведеного при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов’язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).

Строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, як це передбачено пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Відповідно до цього пункту зазначений строк продовжується на час досудового врегулювання спору – процедури адміністративного оскарження відповідного рішення до контролюючого органу (від дня подачі скарги до моменту отримання рішення контролюючого органу за результатами її розгляду).

За таких обставин норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України не може використовуватися при обчисленні строків звернення платника податків до суду, оскільки її застосування суперечить правилам пункту 56.21 цієї ж статті, яка вимагає прийняття рішень на користь платників податків. Тому строк для оскарження в суді податкового повідомлення-рішення починає перебіг відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України – від дня отримання платником податків цього повідомлення-рішення.

Щодо строків звернення податкових органів із вимогою про стягнення податкового боргу з платників податків, судам слід мати на увазі таке.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначено перелік випадків, коли грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті.

Згідно з пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України у разі, якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Отже, наведена законодавча норма встановлює строк примусового стягнення податкового боргу – це 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Системний аналіз пунктів 102.1, 102.2 та 102.4 статті 102 Податкового кодексу України свідчить про те, що застосування строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, поширюється і на випадки порушення провадження у справі про стягнення відповідного податку.

Відповідно позовні вимоги контролюючого органу, пов’язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, повинні пред’являтися протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Судам варто ураховувати, що Податковим кодексом України розрізняються строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків, і строк, протягом якого може бути стягнуто податковий борг.

Пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначає строки для визначення грошових зобов’язань платників податків. Наслідком збігу цього строку є звільнення платника податків від відповідного грошового зобов’язання. При цьому спір стосовно відповідної декларації та/або податкового повідомлення, які мали бути підставою для визначення грошового зобов’язання, не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У свою чергу, пункт 102.4 статті 102 зазначеного Кодексу встановлює строки стягнення податкового боргу, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання.

Розглядувані строки (для визначення грошових зобов’язань контролюючим органом і для стягнення податкового боргу) обчислюються окремо. При цьому строк для стягнення податкового боргу починає свій перебіг з дня виникнення податкового боргу, в той час як строк для визначення грошового зобов’язання контролюючим органом відлічується з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання.

Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20 січня 2011 року, податковий орган може визначити грошове зобов’язання платникові податків у зв’язку з цією декларацією починаючи з 21 січня 2011 року протягом 1095 днів.

Строки сплати податкових зобов’язань регулюються статтею 57 Податкового кодексу України.

Визначене контролюючим органом грошове зобов’язання (незалежно від того, на який з 1095 днів припаде відповідне визначення) в разі його несплати платником податків набуде статусу податкового боргу. З дня виникнення податкового боргу починається відлік строку тривалістю 1095 днів для звернення податкового органу до суду з вимогою, пов’язаною зі стягненням такого боргу.

Порядок стягнення податкового боргу регулюється главою 9 Податкового кодексу України.

Водночас судам слід мати на увазі, що застосування строків звернення до адміністративного суду, визначених Податковим кодексом України, можливе лише щодо тих правовідносин, що виникли після набрання чинності Податковим кодексом України. Відповідно нові строки оскарження до суду податкових повідомлень-рішень поширюються на ті податкові повідомлення-рішення, що отримані платником податку починаючи з 1 січня 2011 року.

Аналогічно строк тривалістю 1095 днів для звернення контролюючого органу з вимогою, пов’язаною зі стягненням податкового боргу, поширюється лише на податковий борг, який виник починаючи з 1 січня 2011 року.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя.

В. о. голови суду
М. Цуркан

НАКАЗ

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
27 грудня 2011 р. за N 1536/20274

Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку видачі свідоцтва, форми та порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та форми розрахунку доходу за попередній календарний рік

Відповідно до пунктів 298.1 і 298.7 статті 298 та пункту 299.10 статті 299 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити такі, що додаються:

форму свідоцтва платника єдиного податку;

Порядок видачі свідоцтва платника єдиного податку;

форму заяви про застосування спрощеної системи оподаткування;

Порядок подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування;

форму розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

наказ Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 N 12 “Про затвердження Інструкції “Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09.06.93 за N 64;

наказ Головної державної податкової інспекції України від 01.09.94 N 88 “Про внесення змін і доповнень до Інструкції “Про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.09.94 за N 230/440;

наказ Головної державної податкової інспекції України від 16.10.96 N 87 “Про внесення змін до Інструкції “Про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.10.96 за N 622/1647;

наказ Державної податкової адміністрації України від 25.03.98 N 137 “Про затвердження форми патенту та Порядку його заповнення”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25.03.98 за N 196/2636;

наказ Державної податкової адміністрації України від 13.10.98 N 476 “Про затвердження Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою та Порядку його видачі”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.10.98 за N 688/3128;

наказ Державної податкової адміністрації України від 25.12.98 N 650 “Про внесення змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.02.99 за N 72/3365;

наказ Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 N 555 “Про внесення змін до форми та Порядку видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18.10.99 за N 709/4002;

наказ Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 N 599 “Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.99 за N 752/4045;

наказ Державної податкової адміністрації України від 28.04.2000 N 222 “Про внесення змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.05.2000 за N 317/4538;

наказ Державної податкової адміністрації України від 28.08.2000 N 461 “Про внесення доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.09.2000 за N 583/4804;

наказ Державної податкової адміністрації України від 07.12.2000 N 619 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за N 935/5156;

наказ Державної податкової адміністрації України від 14.02.2001 N 53 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції “Про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за N 239/5430;

наказ Державної податкової адміністрації України від 05.04.2001 N 150 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 24.04.2001 за N 364/5555;

наказ Державної податкової адміністрації України від 11.06.2001 N 235 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26.06.2001 за N 549/5740;

наказ Державної податкової адміністрації України від 28.12.2001 N 521 “Про затвердження Змін та доповнень до форми Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.01.2002 за N 49/6337;

наказ Державної податкової адміністрації України від 28.12.2001 N 523 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.01.2002 за N 38/6326;

наказ Державної податкової адміністрації України від 24.04.2002 N 191 “Про затвердження Змін та доповнень до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.05.2002 за N 427/6715;

наказ Державної податкової адміністрації України від 03.09.2002 N 411 “Про затвердження Змін до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.09.2002 за N 732/7020;

наказ Державної податкової адміністрації України від 08.04.2003 N 164 “Про затвердження змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Державної податкової адміністрації України”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.04.2003 за N 301/7622;

наказ Державної податкової адміністрації України від 16.07.2003 N 352 “Про внесення змін до Інструкції про прибутковий податок з громадян”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.08.2003 за N 701/8022;

пункт 27 додатка до наказу Державної податкової адміністрації України від 16.02.2004 N 92 “Про внесення доповнень до наказів ДПА України”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.03.2004 за N 267/8866.

3. Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України (Чмерук М. О.), Департаменту оподаткування фізичних осіб Державної податкової служби України (Бусарєв В. В.) та Департаменту оподаткування юридичних осіб Державної податкової служби України (Любченко О. М.) у встановленому порядку забезпечити:

подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

оприлюднення цього наказу.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, але не раніше 1 січня 2012 року.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра фінансів України Мярковського А. І. та заступника Голови Державної податкової служби України Лекаря С. І.

Міністр	Ф. Ярошенко
ПОГОДЖЕНО:
Перший віце-прем’єр-міністр України - Міністр економічного розвитку і торгівлі України	А. П. Клюєв

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства фінансів України
20.12.2011 N 1675

КОРІНЕЦЬ СВІДОЦТВА

———————————— Лінія відрізу ————————————-

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

СВІДОЦТВО
платника єдиного податку

Директор Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку

М. О. Чмерук

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства фінансів України
20.12.2011 N 1675

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
27 грудня 2011 р. за N 1536/20274

Порядок видачі свідоцтва платника єдиного податку

1. Форма свідоцтва платника єдиного податку (далі – Свідоцтво) є обов’язковою до застосування на всій території України.

У Свідоцтві зазначаються такі відомості:

найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця відповідно до закону;

податкова адреса суб’єкта господарювання;

місце провадження господарської діяльності;

обрані фізичною особою – підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва – також види товару (продукції), що нею виробляються;

дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування;

ставка єдиного податку;

дата виписки Свідоцтва.

Бланк Свідоцтва є документом суворого обліку. Облік бланків свідоцтв здійснюється органами державної податкової служби.

2. Свідоцтво видається безстроково виключно суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне Свідоцтво.

Свідоцтво видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви.

Зареєстрованим в установленому законом порядку суб’єктам господарювання (новоствореним) та фізичним особам – підприємцям, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, Свідоцтво видається у день отримання органом державної податкової служби заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

3. Оригінал Свідоцтва зберігається у платника податку та пред’являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія Свідоцтва повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника або суб’єкта господарської діяльності.

У разі втрати або зіпсуття Свідоцтва такому платнику видається дублікат Свідоцтва згідно з цим Порядком.

4. Підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб’єкту господарювання Свідоцтва є:

невідповідність такого суб’єкта господарювання вимогам статті 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України;

наявність у суб’єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

5. У разі відмови у видачі Свідоцтва орган державної податкової служби зобов’язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом господарювання у встановленому порядку.

6. До раніше виданого Свідоцтва у день подання платником єдиного податку заяви органом державної податкової служби вносяться зміни щодо:

найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи), або прізвища, імені, по батькові фізичної особи – підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

податкової адреси суб’єкта господарювання;

місця провадження господарської діяльності;

видів господарської діяльності та ставки єдиного податку.

7. За бажанням платника єдиного податку раніше видане Свідоцтво може бути замінено у разі наявності у такого платника податку обставин, зазначених у пункті 6 цього Порядку, та отримано нове Свідоцтво згідно з цим Порядком.

До отримання нового Свідоцтва платник єдиного податку здійснює господарську діяльність на підставі раніше виданого Свідоцтва, яке повертається органу державної податкової служби у день отримання нового Свідоцтва.

Директор Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку

М. О. Чмерук

]]> http://legalaid.com.ua/schodo-form-dokumentiv-pry-rejestratsiji-sproschentsiv/feed/ 0 http://legalaid.com.ua/schodo-platnykiv-jedynoho-podatku/ http://legalaid.com.ua/schodo-platnykiv-jedynoho-podatku/#comments Wed, 04 Jan 2012 18:22:18 +0000 admin http://legalaid.com.ua/?p=3593 ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Податковому кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., NN 13 – 17, ст. 112):

1) у пункті 14.1 статті 14:

у підпункті 14.1.139:

абзац другий доповнити словами та цифрами “(крім юридичних осіб, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі 5 відсотків, за винятком юридичних осіб – платників єдиного податку, які здійснюють постачання послуг (робіт) платникам податку на додану вартість і обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу)”;

в абзаці четвертому слова “(крім фізичних осіб, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до законодавства)” замінити словами та цифрами “(крім фізичних осіб – підприємців, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, та фізичних осіб – підприємців, визначених у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі 5 відсотків, за винятком фізичних осіб – підприємців, визначених у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, які здійснюють постачання послуг (робіт) платникам податку на додану вартість і обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу)”;

підпункт 14.1.227 після слова та цифри “розділу III” доповнити словами та цифрами “та глави 1 розділу XIV”;

2) абзац третій пункту 44.2 статті 44 викласти в такій редакції:

“Платники податку на прибуток підприємств, прибуток яких оподатковується за ставкою нуль відсотків і які відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, та платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України”;

3) пункт 122.1 статті 122 викласти в такій редакції:

“122.1. Несплата (неперерахування) фізичною особою – платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу”;

4) статтю 133 доповнити пунктом 133.6 такого змісту:

“Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу”;

5) підпункт 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 виключити;

6) пункт 152.3 статті 152 доповнити абзацами другим і третім такого змісту:

“Платники податку разом з відповідною податковою декларацією подають органу державної податкової служби перелік доходів та витрат платника податку в розрізі контрагентів – платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом.

Форма та порядок складання такого переліку доходів та витрат встановлюються у порядку, визначеному статтею 46 цього Кодексу”;

7) пункт 183.4 статті 183 викласти в такій редакції:

“183.4. У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

У разі зміни ставки єдиного податку відповідно до підпункту “г” підпункту 4 пункту 293.8 статті 293 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.2 цієї статті”;

8) в абзаці першому пункту 188.1 статті 188 слова “(крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку)” замінити словами “(крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку)”;

9) статтю 197 доповнити пунктом 197.18 такого змісту:

“197.18. Звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію України племінних чистопородних тварин, племінних (генетичних) ресурсів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 0101 10 10 00, 0102 10 10 00, 0102 10 30 00, 0103 10 00 00, 0104 10 10 00, 0511 10 00 00, 0511 99 85 10, що здійснюються суб’єктами спеціального режиму оподаткування, встановленого статтею 209 цього Кодексу. Операції з подальшої поставки зазначених племінних чистопородних тварин або племінних (генетичних) ресурсів оподатковуються у загальному порядку, встановленому цим Кодексом”;

10) абзац перший пункту 201.1 статті 201 після слів “та скріплену печаткою” доповнити словами “(за наявності)”;

11) у пункті 202.2 статті 202:

абзац перший після цифр і слів “1 січня 2016 року” доповнити словами “а також платники податку, які сплачують єдиний податок”;

доповнити абзацом третім такого змісту:

“У разі якщо платник податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця”;

12) пункт 267.1 статті 267 доповнити підпунктом 267.1.3 такого змісту:

“267.1.3. Особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу”;

13) статтю 269 доповнити пунктом 269.2 такого змісту:

“269.2. Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу”;

14) у розділ XIV включити главу 1 такого змісту:

“Глава 1. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності

Стаття 291. Загальні положення

291.1. У цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

291.2. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

291.3. Юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

291.4. Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група – фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень;

2) друга група – фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005). Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи;

3) третя група – фізичні особи – підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень;

4) четверта група – юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

291.4.1. При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку – фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

При розрахунку середньооблікової кількості працівників застосовується визначення, встановлене цим Кодексом.

291.5. Не можуть бути платниками єдиного податку:

291.5.1. суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють:

1) діяльність з організації, проведення азартних ігор;

2) обмін іноземної валюти;

3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин);

4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення;

5) видобуток, реалізацію корисних копалин;

6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України “Про страхування”, сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу;

7) діяльність з управління підприємствами;

8) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку;

9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

291.5.2. фізичні особи – підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту;

291.5.3. фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів;

291.5.4. страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів;

291.5.5. суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків;

291.5.6. представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку;

291.5.7. фізичні та юридичні особи – нерезиденти;

291.5.8. суб’єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

291.6. Платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

291.7. Для цілей цієї глави під побутовими послугами населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку, розуміються такі види послуг:

1) виготовлення взуття за індивідуальним замовленням;

2) послуги з ремонту взуття;

3) виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням;

4) виготовлення виробів із шкіри за індивідуальним замовленням;

5) виготовлення виробів з хутра за індивідуальним замовленням;

6) виготовлення спіднього одягу за індивідуальним замовленням;

7) виготовлення текстильних виробів та текстильної галантереї за індивідуальним замовленням;

8) виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням;

9) додаткові послуги до виготовлення виробів за індивідуальним замовленням;

10) послуги з ремонту одягу та побутових текстильних виробів;

11) виготовлення та в’язання трикотажних виробів за індивідуальним замовленням;

12) послуги з ремонту трикотажних виробів;

13) виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням;

14) послуги з ремонту та реставрації килимів та килимових виробів;

15) виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням;

16) послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів;

17) виготовлення меблів за індивідуальним замовленням;

18) послуги з ремонту, реставрації та поновлення меблів;

19) виготовлення теслярських та столярних виробів за індивідуальним замовленням;

20) технічне обслуговування та ремонт автомобілів, мотоциклів, моторолерів і мопедів за індивідуальним замовленням;

21) послуги з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- і відеоапаратури;

22) послуги з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів;

23) послуги з ремонту годинників;

24) послуги з ремонту велосипедів;

25) послуги з технічного обслуговування і ремонту музичних інструментів;

26) виготовлення металовиробів за індивідуальним замовленням;

27) послуги з ремонту інших предметів особистого користування, домашнього вжитку та металовиробів;

28) виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням;

29) послуги з ремонту ювелірних виробів;

30) прокат речей особистого користування та побутових товарів;

31) послуги з виконання фоторобіт;

32) послуги з оброблення плівок;

33) послуги з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів;

34) послуги з чищення та фарбування текстильних, трикотажних і хутрових виробів;

35) вичинка хутрових шкур за індивідуальним замовленням;

36) послуги перукарень;

37) ритуальні послуги;

38) послуги, пов’язані з сільським та лісовим господарством;

39) послуги домашньої прислуги;

40) послуги, пов’язані з очищенням та прибиранням приміщень за індивідуальним замовленням.

Стаття 292. Порядок визначення доходів та їх склад

292.1. Доходом платника єдиного податку є:

1) для фізичної особи – підприємця – дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;

2) для юридичної особи – будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті.

292.2. При продажу основних засобів юридичними особами – платниками єдиного податку дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.

292.3. До суми доходу за звітний період включаються сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

292.4. У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

292.5. Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу.

292.6. Датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок (у касу) платника єдиного податку, дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, дата фактичного отримання платником єдиного податку безоплатно одержаних товарів (робіт, послуг).

292.7. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів та/або подібного обладнання грошової виручки.

292.8. У разі якщо торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України.

292.9. Доходи фізичної особи – платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

292.10. Не є доходом суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента, а також суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нараховані платником єдиного податку відповідно до закону.

292.11. До складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються:

1) суми податку на додану вартість;

2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;

3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів;

4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;

5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) – платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця;

7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;

9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених цим Кодексом, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;

10) дивіденди, отримані платником єдиного податку – юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному цим Кодексом.

292.12. Дивіденди, що виплачуються юридичними особами власникам корпоративних прав (засновникам платників єдиного податку), оподатковуються згідно з розділами III і IV цього Кодексу.

292.13. Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу.

292.14. Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

292.15. При визначенні обсягу доходу, що дає право суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.

292.16. Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку.

При цьому якщо протягом календарного року платники першої і другої груп використали право на застосування іншої ставки єдиного податку у зв’язку з перевищенням обсягу доходу, встановленого для відповідної групи, право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році такі платники мають за умови неперевищення ними протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Стаття 293. Ставки єдиного податку

293.1. Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі – мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

293.2. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб – підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку – у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку – у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

293.3. Відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі:

1) 3 відсотки доходу – у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 5 відсотків доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

293.4. Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15 відсотків:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2 і 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу;

2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;

3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

293.5. Ставки єдиного податку для платників четвертої групи встановлюються у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу;

2) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

3) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

293.6. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності.

293.7. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп господарської діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений цією статтею для відповідної групи таких платників єдиного податку.

293.8. Ставки, встановлені пунктами 293.3 – 293.5 цієї статті, застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку першої групи, які у календарному кварталі перевищили обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, з наступного календарного кварталу за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.

Такі платники до суми перевищення зобов’язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу;

2) платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.

Такі платники до суми перевищення зобов’язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу;

3) платники єдиного податку третьої і четвертої груп, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків (для платників третьої групи), а платники єдиного податку четвертої групи – у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті, а також зобов’язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

4) ставка єдиного податку, визначена для третьої і четвертої груп у розмірі 3 відсотки, може бути обрана:

а) суб’єктом господарювання, який зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу, у разі переходу ним на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу;

б) платником єдиного податку, який зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу, у разі добровільної зміни ставки єдиного податку шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися нова ставка;

в) суб’єктом господарювання, який не зареєстрований платником податку на додану вартість, у разі його переходу на спрощену систему оподаткування шляхом реєстрації платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу і подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість;

г) платником єдиного податку, що застосовує ставку єдиного податку в розмірі 5 відсотків, у разі постачання ним послуг (робіт) платникам податку на додану вартість і якщо обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 розділу V цього Кодексу, та реєстрації такого платника єдиного податку платником податку на додану вартість у порядку, встановленому розділом V цього Кодексу, шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість;

5) у разі анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у порядку, встановленому розділом V цього Кодексу, платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату єдиного податку за ставкою у розмірі 5 відсотків або відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку чи відмови від застосування спрощеної системи оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено анулювання реєстрації платником податку на додану вартість.

Стаття 294. Податковий (звітний) період

294.1. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої групи є календарний рік.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку другої – четвертої груп є календарний квартал.

294.2. Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

294.3. Для суб’єктів господарювання, які перейшли на сплату єдиного податку із сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, що настає за наступним податковим (звітним) кварталом, у якому таким особам виписано свідоцтво платника єдиного податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

294.4. Для зареєстрованих в установленому порядку фізичних осіб – підприємців, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

Для зареєстрованих в установленому законом порядку суб’єктів господарювання (новостворених), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, в якому відбулася державна реєстрація.

294.5. Для суб’єктів господарювання, які утворюються в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому погашено такі податкові зобов’язання чи податковий борг і подано заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

294.6. У разі державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, які є платниками єдиного податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

294.7. У разі зміни податкової адреси платника єдиного податку останнім податковим (звітним) періодом за такою адресою вважається період, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо зміни податкової адреси.

Стаття 295. Порядок нарахування та строки сплати єдиного податку

295.1. Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

295.2. Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.

295.3. Платники єдиного податку третьої і четвертої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

295.4. Сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.

295.5. Платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

295.6. Суми єдиного податку, сплачені відповідно до абзацу другого пункту 295.1 і пункту 295.5 цієї статті, підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника єдиного податку.

Помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, встановленому цим Кодексом.

295.7. Єдиний податок, нарахований за перевищення обсягу доходу, сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

295.8. У разі припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності податкові зобов’язання із сплати єдиного податку нараховуються такому платнику до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому до органу державної податкової служби подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

Стаття 296. Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку

296.1. Платники єдиного податку ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 – 296.1.3 цього пункту.

296.1.1. Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються Міністерством фінансів України.

296.1.2. Платники єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені Міністерством фінансів України.

296.1.3. Платники єдиного податку четвертої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пункту 44.2 статті 44 цього Кодексу.

296.2. Платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

296.3. Платники єдиного податку другої – четвертої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

296.4. Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за місцем податкової адреси.

296.5. Отримані протягом податкового (звітного) періоду доходи, що перевищують обсяги доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, відображаються платниками єдиного податку в податковій декларації з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 296.5.1 – 296.5.5 цієї статті.

296.5.1. Платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, у разі перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, або самостійного прийняття рішення про перехід на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

При цьому у податковій декларації окремо відображаються обсяг доходу, оподаткований за ставками, визначеними для платників єдиного податку першої групи, обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків, обсяг доходу, оподаткований за новою ставкою єдиного податку, обраною згідно з умовами, визначеними цієї главою, авансові внески, встановлені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Подання податкової декларації у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, звільняє таких платників від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду.

296.5.2. Платники єдиного податку другої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу;

2) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

3) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.3. Платники єдиного податку третьої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

2) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.4. Платники єдиного податку четвертої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, оподаткований за відповідною ставкою єдиного податку, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу;

2) обсяг доходу, оподаткований за подвійною ставкою, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.5. У разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі, здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платників єдиного податку першої і другої груп, платники єдиного податку в податковій декларації додатково відображають окремо доходи, отримані від здійснення таких операцій.

296.6. Сума перевищення обсягу доходу відображається у податковій декларації за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення.

При цьому отримана сума перевищення доходу, встановленого для платників єдиного податку першої і другої груп, не включається до обсягу доходу, з якого сплачується наступна обрана ставка такими платниками єдиного податку.

296.7. Податкова декларація складається наростаючим підсумком з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті. Уточнююча податкова декларація подається у порядку, встановленому цим Кодексом.

296.8. Платники єдиного податку для отримання довідки про доходи мають право подати до органу державної податкової служби податкову декларацію за інший, ніж квартальний (річний) податковий (звітний) період, що не звільняє такого платника податку від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для квартального (річного) податкового (звітного) періоду.

Така податкова декларація складається з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті та не є підставою для нарахування та/або сплати податкового зобов’язання.

296.9. Форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 цієї статті, затверджуються в порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

296.10. Платники єдиного податку першої – третьої груп не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Стаття 297. Особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку

297.1. Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

297.2. Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені у пункті 297.1 цієї статті, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених цим Кодексом.

У разі ввезення товарів на митну територію України податки і збори та митні платежі сплачуються платником єдиного податку на загальних підставах відповідно до закону.

297.3. Платник єдиного податку виконує передбачені цим Кодексом функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах.

Стаття 298. Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування

298.1. Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.1 – 298.1.4 цієї статті.

298.1.1. Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

298.1.2. Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи – підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

Зареєстровані в установленому законом порядку суб’єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

298.1.3. Суб’єкт господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, може бути зареєстрований як платник єдиного податку (шляхом подання не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу заяви) з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснено погашення таких податкових зобов’язань чи податкового боргу.

298.1.4. Суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

Перехід на спрощену систему оподаткування суб’єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому цього підпункту, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб’єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу.

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених цією главою.

При цьому якщо суб’єкт господарювання протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, самостійно прийняв рішення про припинення фізичної особи – підприємця, то при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній календарний рік включається вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік.

Форма розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, затверджується Міністерством фінансів України.

298.2. Відмова від спрощеної системи оподаткування здійснюється в порядку, визначеному підпунктами 298.2.1 – 298.2.3 цієї статті.

298.2.1. Для відмови від спрощеної системи оподаткування суб’єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу державної податкової служби заяву.

298.2.2. Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (за умови відсутності непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів.

298.2.3. Платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:

1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої і четвертої груп – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;

7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

8) у разі сплати до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.

298.3. У заяві зазначаються такі обов’язкові відомості:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця відповідно до закону;

3) податкову адресу суб’єкта господарювання;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою – підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва – також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) обрані суб’єктами господарювання ставки єдиного податку або зміна ставки;

7) кількість осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою – підприємцем у трудових відносинах, та середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи;

8) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

298.3.1. До заяви включаються відомості (за наявності) про:

1) зміну найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи – підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) зміну податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) зміну провадження господарської діяльності;

4) зміну видів господарської діяльності;

5) зміну організаційно-правової форми юридичної особи;

6) дату (період) відмови від застосування спрощеної системи у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

7) дату (період) припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності.

298.3.2. Інформація про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов’язковим доданням копії листка непрацездатності подається за заявою у довільній формі.

298.4. У разі зміни найменування юридичної особи, прізвища, імені, по батькові фізичної особи – підприємця або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) заява подається протягом місяця з дня виникнення таких змін.

298.5. У разі зміни податкової адреси суб’єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності, видів господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку першої і другої груп не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

298.6. У разі зміни податкової адреси суб’єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку третьої і четвертої груп разом з податковою декларацією за податковий (звітний) період, у якому відбулися такі зміни.

298.7. Форма та порядок подання заяви встановлюються Міністерством фінансів України.

Стаття 299. Порядок видачі, отримання та анулювання свідоцтва платника єдиного податку

299.1. Свідоцтво платника єдиного податку видається суб’єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

299.2. Бланк свідоцтва платника єдиного податку є документом суворого обліку. Облік бланків свідоцтв платників єдиного податку здійснюється органами державної податкової служби.

299.3. Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

299.4. Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне свідоцтво платника єдиного податку.

299.5. Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви.

299.6. У випадках, передбачених пунктом 298.1.2 статті 298 цього Кодексу, свідоцтво видається у день отримання органом державної податкової служби заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

299.7. У разі втрати або зіпсуття свідоцтва платника єдиного податку такому платнику видається дублікат свідоцтва в порядку, встановленому цією статтею для видачі свідоцтва платника єдиного податку.

299.8. У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом господарювання у встановленому порядку.

299.9. Підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб’єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно:

1) невідповідність такого суб’єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;

2) наявність у суб’єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

299.10. Форма свідоцтва платника єдиного податку та порядок видачі свідоцтва встановлюються Міністерством фінансів України.

Встановлена Міністерством фінансів України форма свідоцтва є обов’язковою до застосування на всій території України.

299.11. У свідоцтві платника єдиного податку зазначаються такі відомості:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця відповідно до закону;

3) податкова адреса суб’єкта господарювання;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою – підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва – також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування;

7) ставка єдиного податку (3 або 5 відсотків);

8) дата виписки свідоцтва.

299.12. До раніше виданого свідоцтва платника єдиного податку в день подання платником єдиного податку заяви органом державної податкової служби вносяться зміни щодо:

1) найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи – підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) провадження господарської діяльності;

4) видів господарської діяльності.

299.13. За бажанням платника єдиного податку раніше видане свідоцтво може бути замінено у разі наявності у такого платника податку обставин, визначених у пункті 299.12 цієї статті, та отримано нове свідоцтво у порядку, визначеному цією статтею.

До отримання нового свідоцтва платник єдиного податку здійснює господарську діяльність на підставі раніше виданого свідоцтва, яке повертається органу державної податкової служби у день отримання нового свідоцтва.

299.14. Оригінал свідоцтва платника податку зберігається у платника податку та пред’являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія свідоцтва платника податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника.

299.15. Свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у випадках та у строки:

1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, – в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови;

2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем відповідно до закону – в день отримання органом державної податкової служби від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, – в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу;

4) здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання – в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

5) перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, – в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено таке перевищення;

6) перевищення протягом податкового (звітного) кварталу (календарного року) обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році), – в останній день податкового (звітного) періоду, в якому відбулося таке перевищення;

7) застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, – в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено такий спосіб розрахунків.

299.15.1. Анульоване свідоцтво платника єдиного податку підлягає поверненню до органу державної податкової служби, який його видав, протягом 10 днів з дня анулювання.

299.16. У разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених цією главою, свідоцтво платника єдиного податку анулюється на підставі акта перевірки.

299.17. У разі якщо після анулювання свідоцтва платника єдиного податку не погашено податковий борг, який виник внаслідок обставин, зазначених у пункті 299.15 цієї статті, погашення такого податкового боргу здійснюється у порядку, встановленому главою 9 розділу II цього Кодексу.

Стаття 300. Відповідальність платника єдиного податку

300.1. Платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій”;

15) доповнити підрозділ 2 розділу XX “Перехідні положення” пунктом 24 такого змісту:

“24. Норма абзацу першого пункту 188.1 статті 188 цього Кодексу, згідно з якою до бази оподаткування податком на додану вартість не включаються суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку, застосовується з дня набрання чинності цим Кодексом”.

2. Статтю 1 Закону України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 20 – 21, ст. 191; 2009 р., N 29, ст. 397) доповнити частиною четвертою такого змісту:

“Особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України”.

3. У статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 38, ст. 315; 2001 р., N 7, ст. 34; 2002 р., N 5, ст. 32; 2005 р., N 1, ст. 23; 2011 р., N 23, ст. 160):

пункт 5 виключити;

у пункті 9 слова “якщо такі фізичні особи сплачують ринковий збір відповідно до законодавства” виключити.

4. Статтю 11 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”(Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 51 – 52, ст. 447) викласти в такій редакції:

“Стаття 11. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності

Для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися:

спрощена система оподаткування, обліку та звітності;

спрощена форма бухгалтерського обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності встановлюється Податковим кодексом України.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та звітності суб’єктами малого підприємництва визначається Міністерством фінансів України”.

5. В абзаці першому пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 7 липня 2011 року N 3609-VI “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України” слова та цифру “(щодо змін до розділу III Податкового кодексу України), абзаців восьмого” замінити словами та цифрою “(щодо змін до розділу III Податкового кодексу України) застосовуються з першого числа звітного (податкового) періоду, а норми абзаців восьмого”.

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2012 року, крім:

підпункту 10 пункту 1 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня набрання чинності законом щодо встановлення принципу провадження господарської діяльності суб’єктами приватного права без застосування печаток;

абзацу двадцять третього підпункту 14 пункту 1 розділу I цього Закону (щодо обмеження застосування спрощеної системи оподаткування для провадження діяльності з організації, проведення азартних ігор), який набирає чинності з дня набрання чинності законом, що регулює питання діяльності у сфері грального бізнесу;

абзаців сто чотирнадцятого, сто п’ятнадцятого і сто шістнадцятого підпункту 14 пункту 1 розділу I цього Закону (щодо встановлення сільськими, селищними та міськими радами фіксованих ставок єдиного податку, визначених пунктом 293.2 статті 293 Податкового кодексу України), які набирають чинності з дня опублікування цього Закону.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 10, ст. 77; 1998 р., N 30 – 31, ст. 195; 1999 р., N 25, ст. 211; 2001 р., N 4, ст. 17; 2002 р., N 8, ст. 63; 2003 р., N 23, ст. 149; 2011 р., N 29, ст. 272).

3. У зв’язку з набранням чинності цим Законом відповідно до пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України припиняється дія Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (із наступними змінами).

4. Установити, що рішення відповідних сільських, селищних, міських рад про встановлення ставок єдиного податку, прийняті на виконання цього Закону, застосовуються, як виняток із положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу, з 1 січня 2012 року.

5. Установити, що:

а) видані свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку на 2011 рік відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року;

б) зарахування до бюджетів сум єдиного податку та фіксованого податку, які сплачуються в 2012 році за останній звітний (податковий) період 2011 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діють до 1 січня 2012 року;

в) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2012 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2011 року, здійснюються у порядку, встановленому Податковим кодексом України;

г) суб’єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, а також юридичні і фізичні особи – підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановленихПодатковим кодексом України, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм цього Закону і відповідають вимогам статті 291 Податкового кодексу України, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року. Для визначення обсягу доходу, що дає право на застосування спрощеної системи оподаткування у 2012 році суб’єктами господарювання, які не були платниками єдиного чи фіксованого податку, дохід від провадження господарської діяльності, одержаний у 2011 році, перераховується з урахуванням норм статті 292 Податкового кодексу України;

ґ) за результатами провадження господарської діяльності за останній звітний (податковий) квартал до дня набрання чинності цим Законом платники єдиного податку – юридичні особи подають розрахунок про сплату єдиного податку та сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

Президент України	В. ЯНУКОВИЧ
м. Київ 4 листопада 2011 року N 4014-VI

]]> http://legalaid.com.ua/schodo-platnykiv-jedynoho-podatku/feed/ 0 http://legalaid.com.ua/pro-pidhotovku-ta-realizatsiyu-investytsijnyh-proektiv-za-pryntsypom-jedynoho-vikna/ http://legalaid.com.ua/pro-pidhotovku-ta-realizatsiyu-investytsijnyh-proektiv-za-pryntsypom-jedynoho-vikna/#comments Wed, 04 Jan 2012 17:30:43 +0000 admin http://legalaid.com.ua/?p=3584 ЗАКОН УКРАЇНИ

Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”

Цей Закон визначає правові та організаційні засади відносин, пов’язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) заявник – суб’єкт інвестиційної діяльності, який має намір реалізувати або реалізує інвестиційний проект і письмово звернувся до уповноваженого органу з метою отримання документів за принципом “єдиного вікна”;

2) інвестиційний проект – комплекс організаційно-правових, фінансових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються суб’єктами інвестиційної діяльності відповідно до планово-розрахункових документів, які містять обґрунтування необхідності здійснення таких заходів;

3) принцип “єдиного вікна” – спосіб взаємодії уповноваженого органу і суб’єкта інвестиційної діяльності з метою підготовки та видачі пакета документів, який дає право на реалізацію інвестиційного проекту;

4) уповноважений орган – регіональний центр з інвестицій та розвитку (державна бюджетна установа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності), який організовує надання суб’єкту інвестиційної діяльності послуг, пов’язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційного проекту, за принципом “єдиного вікна”.

Стаття 2. Сфера дії цього Закону

1. Дія цього Закону поширюється на центральний орган виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, уповноважені органи та заявників.

Стаття 3. Основні принципи відносин, пов’язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”

1. Основними принципами відносин, пов’язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”, є:

добровільне застосування принципу “єдиного вікна”;

забезпечення рівності прав і законних інтересів усіх заявників;

встановлення єдиного переліку документів, необхідних для реалізації інвестиційного проекту залежно від його специфіки;

прозорість процедури видачі документів, що дають право на реалізацію інвестиційного проекту;

відповідальність посадових осіб уповноваженого органу за порушення вимог законодавства з питань видачі документів, що дають право на реалізацію інвестиційного проекту.

Стаття 4. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності щодо підготовки та реалізації інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, здійснюючи повноваження щодо підготовки та реалізації інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”:

1) розробляє, бере участь у розробленні і погоджує проекти нормативно-правових актів з питань підготовки та реалізації інвестиційних проектів;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань підготовки та реалізації інвестиційних проектів, готує і подає пропозиції щодо його вдосконалення;

3) здійснює методологічне забезпечення діяльності уповноважених органів з питань підготовки та реалізації інвестиційних проектів і їх взаємодії із заявниками;

4) здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням вимог законодавства з питань підготовки та реалізації інвестиційних проектів;

5) організовує навчання та підвищення кваліфікації працівників уповноважених органів.

Стаття 5. Функції уповноваженого органу

1. До функцій уповноваженого органу належать:

1) проведення із заявниками консультації щодо шляхів вирішення питань залучення потенційних інвесторів відповідно до їх потреб та інвестиційних можливостей;

2) перевірка правильності оформлення звернення заявника та документів, що додаються до нього;

3) реєстрація звернення в єдиній електронній базі даних центрального органу виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності (далі – електронна база даних), видача заявникові витягів з такої бази;

4) розроблення оперативного плану дій щодо підготовки та реалізації інвестиційного проекту, порядку та строків підготовки документів;

5) повідомлення заявника про результати розгляду звернення та видача йому пакета документів, необхідних для реалізації інвестиційного проекту, або повідомлення про мотивовану відмову у видачі таких документів;

6) забезпечення супроводження інвестиційного проекту за зверненням заявника.

2. Положення про уповноважені органи затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності.

Стаття 6. Подання звернення

1. Заявник звертається до уповноваженого органу за його місцезнаходженням із зверненням, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, та підготовленим на час звернення пакетом документів щодо інвестиційного проекту.

2. Форма звернення залежить від стадії підготовки інвестиційного проекту до реалізації та містить дані, що характеризують його.

3. Звернення може подаватися на таких стадіях підготовки інвестиційного проекту до реалізації:

1) інвестиційна ідея;

2) інвестиційна пропозиція;

3) інвестиційний проект (у разі якщо документи, що дають право на його реалізацію, відсутні, оформлені частково або у повному обсязі).

4. Уповноважений орган проводить консультації із заявником та у разі відповідності оформлення звернення заявника і поданих документів встановленим вимогам реєструє звернення в електронній базі даних.

Після реєстрації звернення уповноважений орган видає заявнику витяг з електронної бази даних, що підтверджує факт його реєстрації.

Стаття 7. Розгляд звернення

1. Уповноважений орган розглядає звернення заявника у п’ятиденний строк з дня його реєстрації та складає оперативний план дій щодо підготовки та реалізації інвестиційного проекту.

2. Оперативний план дій включає:

1) порядок та строки підготовки необхідних для реалізації інвестиційного проекту документів;

2) вартість та порядок оплати заявником необхідних послуг;

3) дії, які необхідно вчинити уповноваженому органу та/або заявнику для реалізації інвестиційного проекту;

4) згоду заявника з’явитися на вимогу уповноваженого органу для надання необхідних пояснень або вчинення юридичних дій для отримання послуг.

3. Форма оперативного плану дій визначається центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності.

Стаття 8. Видача пакета документів

1. Уповноважений орган у дводенний строк з дня складення оперативного плану дій щодо підготовки та реалізації інвестиційного проекту:

здійснює реєстрацію повідомлення оперативного плану дій щодо підготовки та реалізації інвестиційного проекту в електронній базі даних;

формує пакет документів, необхідних для реалізації проекту;

видає заявникові зазначений пакет документів або повідомляє про відмову у видачі документів з викладенням мотивів такого рішення.

2. Заявник має право в установленому законодавством порядку усунути недоліки, які стали підставою для прийняття рішення про відмову у видачі документів, та повторно подати документи відповідно до цього Закону.

3. Заявник має право звернутися до уповноваженого органу для забезпечення супроводження реалізації інвестиційного проекту.

Стаття 9. Плата за надання послуг

1. Уповноважені органи надають заявникам усі послуги на безоплатній основі.

Стаття 10. Відповідальність посадових осіб уповноважених органів

1. Посадові особи уповноважених органів за порушення вимог цього Закону несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.

2. Дії або бездіяльність посадових осіб уповноважених органів можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

3. Шкода, завдана фізичним або юридичним особам внаслідок неправомірних діянь посадових осіб уповноважених органів, відшкодовується в установленому законом порядку.

Стаття 11. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2012 року.

2. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити внесення змін чи скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

ПОСТАНОВА

від 1 червня 2011 р. N 567

Київ

Про затвердження Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Правила оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, що додаються.

2. Внести до Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1074 “Про правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” (ЗП України, 1996 р., N 4, ст. 148; Офіційний вісник України, 2000 р., N 23, ст. 954; 2001 р., N 40, ст. 1798; 2003 р., N 31, ст. 1617, N 37, ст. 1981; 2004 р., N 30, ст. 2015; 2005 р., N 32, ст. 1948; 2006 р., N 16, ст. 1203, N 27, ст. 1951; 2007 р., N 52, ст. 2117; 2008 р., N 31, ст. 971; 2009 р., N 33, ст. 1159, N 59, ст. 2073, N 61, ст. 2157, ст. 2171; 2010 р., N 41, ст. 1344, N 45, ст. 1467, N 50, ст. 1634, N 51, ст. 1696), зміни, що додаються.

3. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

4. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади привести у тримісячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

5. Ця постанова набирає чинності через три місяці з дня опублікування.

Прем’єр-міністр України

М. АЗАРОВ

Інд. 27

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 1 червня 2011 р. N 567 

ПРАВИЛА
оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію

Загальна частина

1. Ці Правила регулюють процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, зберігання та надсилання бланків візових етикеток до уповноважених органів, знищення бланків візових етикеток, а також оформлення документа, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху.

2. Терміни, що вживаються у цих Правилах, мають таке значення:

віза – етикетка (відмітка чи позначка) в паспортному документі, що оформлена уповноваженим органом та є дозволом на в’їзд іноземця та особи без громадянства в Україну на зазначений у ній строк або транзитний проїзд через її територію протягом відповідного строку;

візова анкета – заява на оформлення візи для в’їзду в Україну і транзитний проїзд через її територію, форма якої затверджена МЗС;

візова етикетка – кольорова наклейка, що приклеюється на візову сторінку паспортного документа;

документ, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху, – дозвіл на перетинання іноземцем та особою без громадянства державного кордону та перебування на території України відповідно до міжнародних договорів України про місцевий прикордонний рух;

іноземець – особа, що не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до законодавства такої держави не вважає своїм громадянином;

паспортний документ – документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує його особу чи особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право на виїзд за кордон і визнаний Україною;

посвідчення закордонного українця – документ, що засвідчує статус особи як закордонного українця відповідно до Закону України “Про правовий статус закордонних українців”;

приймаюча сторона – зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи та організації, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв’язку з навчанням, стажуванням, роботою тощо і запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства.

3. Уповноваженими органами, що мають право оформляти, видавати, продовжувати строк дії візи або скасовувати її, є:

дипломатичне представництво або консульська установа України;

департамент консульської служби МЗС;

представництво МЗС на території України.

4. Рішення про оформлення візи приймається щодо кожного іноземця та особи без громадянства окремо працівником уповноваженого органу, на якого покладено відповідні обов’язки згідно з письмовим рішенням МЗС.

5. Для оформлення візи іноземці та особи без громадянства особисто або через уповноважену особу подають звернення про оформлення візи та необхідні документи до дипломатичного представництва або консульської установи України.

6. Департамент консульської служби МЗС або представництво МЗС на території України оформляє візи в пункті пропуску через державний кордон іноземцям та особам без громадянства, що не змогли завчасно оформити візи в дипломатичному представництві або консульській установі України та мають поважну причину невідкладно в’їхати в Україну, зокрема:

1) з дипломатичною або службовою метою за клопотанням органів державної влади України;

2) з метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації в Україні за клопотанням МНС;

3) з метою невідкладного медичного лікування або участі в похованні близького родича, що підтверджено відповідними документами;

4) у разі необхідності транзитного проїзду через територію України членів екіпажів іноземних суден, що перебувають в українських портах, за наявності виписки із суднової ролі;

5) з метою активізації взаємодії у галузі культури та спорту, а також забезпечення інтересів у сфері зовнішньої політики або інших сферах, які є життєво важливими для суспільства, або з гуманітарних питань. Порядок в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну із зазначеною метою встановлюється МЗС.

Візи оформляються як разові у випадках, передбачених підпунктами 1 – 3 і 5 цього пункту, на строк до 15 днів, а у випадку, передбаченому підпунктом 4 цього пункту, – до п’яти днів.

7. Візи для в’їзду в Україну громадян Антигуа і Барбуди, Барбадосу, Республіки Маврикій, Республіки Ель Сальвадор, Республіки Сейшельські Острови та Турецької Республіки з метою туризму можуть бути оформлені у пункті пропуску через державний кордон департаментом консульської служби МЗС або представництвом МЗС на території України за наявності відповідних документів, що підтверджують туристичний характер поїздки згідно із Законом України “Про туризм”, як разові на строк до 15 днів.

8. Департамент консульської служби МЗС оформляє візи:

іноземним кореспондентам, представникам іноземних засобів масової інформації і членам їх сімей, які перебувають на території України, – на строк реєстрації паспортних документів, але не більш як на три роки;

в інших випадках, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

Облік, зберігання, використання і знищення бланків візових етикеток

9. Бланки візових етикеток є документами суворої звітності та надсилаються Банкнотно-монетним двором Національного банку до МЗС з використанням фельд’єгерського зв’язку, а МЗС до дипломатичних представництв та консульських установ України виключно дипломатичною поштою.

10. Порядок обліку, зберігання, використання, знищення бланків візових етикеток, звітування про оформлення віз іноземцям та особам без громадянства встановлюється МЗС.

Типи і види віз, строки їх дії, підстави для оформлення

11. Візи залежно від мети поїздки поділяються на такі типи, що позначаються літерним та цифровим кодом (літерами латинського алфавіту – в машинозчитуваній зоні):

1) транзитна віза (позначається літерою B, у машинозчитуваній зоні – VB). Оформляється іноземцям та особам без громадянства у разі транзитного проїзду через територію України до третьої держави, а також здійснення транзитного перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом.

Транзитна віза оформляється як разова, дво- та багаторазова на період, зазначений у документах, що є підставою для оформлення такої візи, але не більш як на один рік, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. При цьому строк перебування на території України під час кожного транзитного проїзду через її територію не повинен перевищувати п’яти діб.

Підставами для оформлення транзитної візи є один з таких документів:

документ, що підтверджує транзитний характер поїздки (віза до третьої держави (у разі потреби), проїзний квиток тощо);

документ, що підтверджує транзитний характер перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом;

ліцензія на здійснення міжнародних перевезень, видана відповідним компетентним органом держави перебування;

2) короткострокова віза (позначається літерою C, у машинозчитуваній зоні – VC). Оформляється іноземцям та особам без громадянства для в’їзду в Україну, якщо строк їх перебування в Україні не перевищує 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду.

Короткострокова віза оформляється як разова, дво- та багаторазова на шість місяців або період, зазначений у документах, що є підставою для оформлення такої візи, але не більш як на п’ять років.

У разі коли іноземна держава оформляє візи для громадян України на строк, що перевищує п’ять років, строк дії короткострокової візи для громадян такої держави визначається МЗС з урахуванням принципу взаємності.

Підставою для оформлення короткострокової візи є один з таких документів:

запрошення встановленого зразка фізичної чи юридичної особи, оформлене територіальним органом або підрозділом ДМС;

запрошення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державної установи, підприємства або організації;

документ, що засвідчує родинні відносини з громадянином України або іноземцем чи особою без громадянства, що має посвідку на тимчасове або постійне проживання в Україні, зокрема свідоцтво про шлюб чи народження;

посвідчення закордонного українця або його особиста заява, до якої додаються результати співбесіди з представником дипломатичного представництва або консульської установи України та документи чи свідчення, що підтверджують українське етнічне походження або походження з України іноземця чи особи без громадянства, а подружжя закордонного українця та його діти у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України подають заяву та документ про підтвердження родинних відносин;

документ, що підтверджує туристичний характер поїздки згідно із Законом України “Про туризм”;

запрошення лікувального закладу України;

документ, який підтверджує, що особа є співзасновником спільного підприємства чи представником компанії (фірми, асоціації тощо) та в’їжджає в Україну для здійснення контролю за виконанням контрактів;

підтвердження Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України про в’їзд іноземця чи особи без громадянства з метою надання гуманітарної допомоги або провадження благодійної діяльності;

запрошення релігійної організації, зареєстрованої у встановленому порядку, що засвідчене Мінкультури, для короткострокового перебування в Україні в релігійних справах;

звернення керівника іноземного засобу масової інформації щодо оформлення візи іноземному кореспондентові або представникові іноземного засобу масової інформації, що в’їжджає в Україну для короткострокового перебування з метою виконання своїх службових обов’язків;

звернення органів державної влади іноземних держав або міжнародних організацій;

3) довгострокова віза (позначається літерою Д, у машинозчитуваній зоні – VD). Видається іноземцям та особам без громадянства для в’їзду в Україну з метою оформлення документів, що дають право на перебування або проживання в Україні на строк, що перевищує 90 днів.

Довгострокова віза оформляється дипломатичним представництвом або консульською установою України як разова на 45 днів, якщо інше не передбачено законодавством, а на території України – департаментом консульської служби МЗС згідно з пунктом 8 цих Правил як разова, дво- та багаторазова на строк до трьох років.

Підставою для оформлення довгострокової візи є один з таких документів:

засвідчена в установленому порядку копія дозволу на використання праці іноземця чи особи без громадянства, оформленого Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласним, Київським та Севастопольським міським центром зайнятості;

копія рішення про надання дозволу на імміграцію, оформленого територіальним органом або підрозділом ДМС;

дозвіл МЗС на оформлення візи членам сім’ї особи, якій надано статус біженця в Україні;

оригінал запрошення встановленого зразка на навчання та у період з 15 серпня до 15 листопада списки, що подаються до МЗС Українським державним центром міжнародної освіти (у разі наявності даних про іноземця чи особу без громадянства у таких списках), в інші строки – клопотання МОНмолодьспорту про надання візової підтримки;

запрошення державної установи, підприємства або організації, що є реципієнтом проекту міжнародної технічної допомоги;

запрошення релігійної організації, зареєстрованої у встановленому порядку, що засвідчене Мінкультури, для роботи в релігійній організації;

запрошення філіалу, відділення, представництва або іншого структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави, зареєстрованої у встановленому порядку;

запрошення представництва іноземного суб’єкта господарювання, зареєстрованого у встановленому порядку, що засвідчене Міністерством економічного розвитку і торгівлі;

запрошення філії або представництва іноземного банку, зареєстрованого у встановленому порядку, що засвідчене Національним банком;

підтвердження МЗС про реєстрацію в Україні паспортного документа іноземного кореспондента або представника іноземного засобу масової інформації і членів його сім’ї;

документ, що підтверджує мету поїздки, виданий органом управління організацією та проведенням фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні відповідно до Закону України “Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні”;

звернення органів влади іноземних держав або міжнародних організацій щодо оформлення віз співробітникам дипломатичних представництв і консульських установ, міжнародних організацій та їх представництв, які в’їжджають в Україну для довгострокового перебування з метою виконання своїх службових обов’язків, і членам їх сімей;

інші документи, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

12. У візовій етикетці зазначається строк, протягом якого іноземець та особа без громадянства може в’їхати в Україну та перебувати на її території.

Загальний строк перебування на території України іноземців та осіб без громадянства на підставі транзитної або короткострокової візи не повинен перевищувати 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду.

13. Короткострокова віза громадянам Республіки Гватемала, Малайзії, Мексиканських Сполучених Штатів, Республіки Панама, Республіки Сінгапур, Турецької Республіки та Республіки Хорватія оформляється без подання відповідних запрошень, крім випадку, передбаченого пунктом 7 цих Правил.

14. У разі потреби працівник уповноваженого органу може запросити іноземця чи особу без громадянства, яка подає звернення про оформлення візи, для додаткової співбесіди та одержати додаткові документи, що уточнюють мету поїздки, зокрема:

документи, що підтверджують бронювання або оплату житла, оплату харчування в Україні;

гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов’язань із сплати всіх витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця чи особи без громадянства в Україні та виїздом з її території;

інші документи, що свідчать про наявність в іноземця чи особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування в Україні і повернення до держави походження або транзитного проїзду через територію України до третьої держави чи можливість отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України;

документи, що дають змогу встановити намір іноземця чи особи без громадянства залишити територію України до закінчення строку дії візи (проїзні квитки, виписка з банківського рахунка, довідка з місця роботи, наявність нерухомості, родинних відносин тощо).

15. Іноземці та особи без громадянства подають звернення про оформлення короткострокової візи не раніше ніж за три місяці до початку запланованої поїздки.

У разі наявності в уповноваженому органі системи попереднього запису документи повинні бути прийняті в іноземців та осіб без громадянства не пізніше ніж через два тижні після подання звернення про оформлення візи.

16. Уповноважений орган приймає відповідне рішення протягом 15 календарних днів з дати отримання звернення про оформлення візи, візової анкети та документів, необхідних для оформлення візи.

Строк розгляду звернення про оформлення візи може бути продовжено до 30 календарних днів у разі необхідності проведення подальшої перевірки зазначених документів.

Порядок та строк розгляду звернення про термінове оформлення візи встановлюється уповноваженим органом.

17. Під час розгляду звернення про оформлення візи, яке подається вперше, працівник уповноваженого органу проводить особисту співбесіду з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, визначених МЗС.

18. Уповноважений орган забезпечує вільний та безоплатний доступ іноземців та осіб без громадянства до бланків візової анкети.

Іноземець та особа без громадянства подають належним чином заповнену та підписану візову анкету. Особи, відомості про яких внесені до паспортного документа іноземця та особи без громадянства, подають окрему візову анкету. Візові анкети неповнолітніх осіб подаються за підписом одного з батьків або законного представника.

19. Паспортний документ повинен відповідати таким вимогам:

бути дійсним не менш як три місяці після задекларованої дати виїзду з території України. У разі подання відповідного обґрунтування зазначена вимога може не застосовуватися;

містити не менш як дві вільні сторінки;

бути виданим не більш як 10 років тому.

20. Уповноважений орган проводить перевірку таких документів:

візової анкети, поданої у встановлений абзацом першим пункту 15 цих Правил строк;

дійсного паспортного документа;

двох фотокарток розміром 3 х 4 сантиметри;

документа, що підтверджує сплату консульського збору, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України.

У разі коли документи, зазначені в абзацах другому – п’ятому цього пункту, не подані, звернення про оформлення візи залишається без розгляду і уповноважений орган зобов’язаний невідкладно повернути іноземцеві чи особі без громадянства візову анкету та інші документи, а також консульський збір.

Звернення про оформлення візи, яке не відповідає вказаним у цьому пункті вимогам, може бути прийняте до розгляду з метою забезпечення національних інтересів у порядку, встановленому МЗС.

21. У разі розгляду звернення про оформлення візи неповнолітнім особам додатково перевіряється наявність згоди одного з батьків або законного представника, інших необхідних документів для самостійного виїзду таких осіб за кордон чи їх виїзду в супроводі одного з батьків або законного представника.

22. У разі відмови в оформленні візи іноземець та особа без громадянства можуть подати повторне звернення про оформлення візи відповідно до цих Правил.

Оформлення візи

23. У разі подання іноземцем та особою без громадянства особисто або через уповноважену особу звернення про оформлення візи уповноважений орган:

приймає візову анкету та інші документи, реєструє і розглядає звернення про оформлення візи;

приймає рішення щодо оформлення візи;

забезпечує заповнення бланка візової етикетки та вклеювання її до паспортного документа;

видає іноземцеві та особі без громадянства або уповноваженій особі паспортний документ з вклеєною візовою етикеткою.

У разі відмови в оформленні візи візова анкета та подані документи не повертаються, крім паспортного документа. При цьому в паспортному документі ставиться відмітка про подання звернення про оформлення візи, дата і підпис посадової особи, що скріплюється печаткою.

24. Порядок заповнення візової етикетки встановлюється МЗС.

25. Інформація про іноземців та осіб без громадянства, яким оформлено або відмовлено в оформленні візи, подається Адміністрації Держприкордонслужби у порядку та строки, встановлені МЗС і зазначеною Адміністрацією.

26. Візові анкети та документи, що стали підставою для оформлення візи, зберігаються уповноваженим органом протягом п’яти років, після чого знищуються у порядку, встановленому МЗС.

Консульський збір

27. За оформлення віз дипломатичним представництвом або консульською установою України справляється консульський збір за такими тарифними ставками, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України:

разова віза – 85 доларів США;

дворазова віза – 130 доларів США;

багаторазова віза – 200 доларів США.

За термінове оформлення віз чи оформлення їх у позаробочий час консульський збір справляється у подвійному розмірі. Термінове оформлення віз здійснюється за бажанням іноземців та осіб без громадянства у разі наявності можливості.

У разі коли іноземна держава справляє за оформлення віз для громадян України консульський збір, що перевищує зазначені у цьому пункті тарифні ставки, дипломатичним представництвом або консульською установою України за оформлення громадянам такої держави віз справляється консульський збір з урахуванням принципу взаємності в порядку, встановленому МЗС.

За оформлення віз у пунктах пропуску через державний кордон у випадках, передбачених пунктом 6 цих Правил, департаментом консульської служби МЗС або представництвом МЗС на території України справляється консульський збір у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

За оформлення громадянам Антигуа і Барбуди, Барбадосу, Республіки Маврикій, Республіки Ель Сальвадор, Республіки Сейшельські Острови та Турецької Республіки віз для в’їзду в Україну з туристичною метою у пунктах пропуску через державний кордон департаментом консульської служби МЗС або представництвом МЗС на території України справляється консульський збір у розмірі 14 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

За оформлення віз у випадках, передбачених пунктом 8 цих Правил, департаментом консульської служби МЗС справляється консульський збір у розмірі 13 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

28. Оформлення віз здійснюється за нульовою тарифною ставкою консульського збору:

1) дітям до шести років;

2) закордонним українцям за умови пред’явлення посвідчення закордонного українця;

3) особам, що в’їжджають в Україну в службових справах та користуються дипломатичним або службовим паспортом;

4) співробітникам іноземних дипломатичних представництв і консульських установ в Україні та членам їх сімей;

5) співробітникам міжнародних організацій та їх представництв в Україні, а також членам їх сімей;

6) співробітникам представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів таких організацій чи відповідних міжнародних угод користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також членам їх сімей;

7) главам та членам офіційних делегацій іноземних держав та особам, що їх супроводжують, за зверненням Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та МЗС;

8) особам, що виконують функції почесних консулів України;

9) особам, що в’їжджають в Україну з метою надання гуманітарної допомоги або провадження благодійної діяльності у разі відповідного підтвердження Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України;

10) особам, що в’їжджають в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, на запрошення державної установи, підприємства або організації, що є реципієнтом такого проекту;

11) працівникам рятувальних служб, що в’їжджають в Україну з метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на звернення МНС;

12) членам сім’ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;

13) представникам військових формувань та установ, що в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади;

14) особам, що планують в’їхати на територію України на строк до двох років перед початком проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу або до одного року після його завершення з метою виконання функцій з організації та проведення фінальної частини чемпіонату на підставі виданого органом управління організацією та проведенням фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні документа, що підтверджує мету поїздки;

15) іншим особам, що в’їжджають з метою забезпечення інтересів у сфері зовнішньої політики або гуманітарних питань, на підставі обґрунтованого подання керівника уповноваженого органу відповідно до Положення про консульський збір України та за погодженням з Мінфіном.

29. У разі відмови в оформленні візи консульський збір не повертається.

Підстави для відмови в оформленні візи та її скасування

30. Рішення про відмову в оформленні візи приймається у разі:

1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

2) необхідності охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

3) наявності відомостей про іноземця чи особу без громадянства у базі даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну;

4) коли паспортний документ іноземця чи особи без громадянства підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;

5) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

6) встановлення факту порушення іноземцем чи особою без громадянства законодавства під час попереднього перебування в Україні;

7) непідтвердження іноземцем чи особою без громадянства мети запланованого перебування в Україні;

8) відсутності документів, що дають змогу встановити намір іноземця чи особи без громадянства залишити територію України до закінчення строку дії візи;

9) подання іноземцем чи особою без громадянства відповідного звернення.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні візи іноземцеві та особі без громадянства повідомляються підстави такої відмови. Форма рішення про відмову в оформленні візи визначається МЗС.

Іноземець та особа без громадянства, яким відмовлено в оформленні візи, мають право оскаржити таке рішення, звернувшися до керівника уповноваженого органу, що розглядав звернення про оформлення візи, з апеляційним листом, в якому обґрунтувати свою думку, та подати прохання про повторний розгляд звернення про оформлення візи. Апеляційний лист подається протягом двох місяців після отримання іноземцем та особою без громадянства рішення про відмову в оформленні візи.

У разі надходження звернення іноземця та особи без громадянства з проханням не оформляти їм візи рішення про відмову в оформленні візи оскарженню не підлягає.

31. Віза може бути скасована уповноваженим органом, який прийняв рішення про її оформлення.

32. Віза може бути скасована уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби під час проходження іноземцем чи особою без громадянства прикордонного контролю у разі наявності:

рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну іноземця чи особи без громадянства;

обґрунтованих підстав вважати візу такою, що отримана у незаконний спосіб.

Документ, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху

33. Документ, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху (позначається літерами ДПК, у машинозчитуваній зоні – VN), оформляється дипломатичними представництвами або консульськими установами України, визначеними міжнародними договорами України про місцевий прикордонний рух у порядку, встановленому МЗС, на аркуші паперу формату А4, на який приклеюється візова етикетка. До зазначеного документа вносяться відомості відповідно до таких договорів.

34. За оформлення документа, що дає право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху, стягується консульський збір відповідно до міжнародних договорів України про місцевий прикордонний рух.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 1 червня 2011 р. N 567 

ЗМІНИ,
що вносяться до Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію

1. У пункті 8:

1) абзац другий викласти у такій редакції:

“Територіальний орган або підрозділ Державної міграційної служби оформлює посвідку на тимчасове проживання в порядку, встановленому МВС, іноземцеві чи особі без громадянства:

а) яка прибула в Україну для працевлаштування на підставі дозволу центру зайнятості про використання праці іноземця чи особи без громадянства і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Працевлаштування”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

б) яка прибула в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, на підставі запрошення державної установи, підприємства або організації, що є реципієнтом такого проекту, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Міжнародна технічна допомога”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

в) яка прибула в Україну для роботи в релігійних організаціях на території України, зареєстрованих у встановленому порядку, на підставі запрошення релігійної організації, засвідченого Мінкультури, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в релігійній організації”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

г) яка прибула в Україну для роботи у філіалі, відділенні, представництві або іншому структурному осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави, зареєстрованої у встановленому порядку, на підставі запрошення такого філіалу, відділення, представництва або іншого структурного осередку і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в громадській організації”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

ґ) яка прибула в Україну для роботи у представництві іноземного суб’єкта господарювання, зареєстрованого у встановленому порядку, на підставі запрошення такого представництва, засвідченого Міністерством економічного розвитку і торгівлі, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в представництві іноземної компанії”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

д) яка прибула в Україну для роботи у філії або представництві іноземного банку, зареєстрованого у встановленому порядку, на підставі запрошення такої філії або представництва, засвідченого Національним банком, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в представництві іноземного банку”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;

е) в інших випадках, якщо це передбачено міжнародними договорами України.”;

2) абзац третій виключити.

2. Пункт 11 доповнити абзацом такого змісту:

“акредитованих у МЗС співробітників дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій та їх представництв, представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні, та членів їх сімей – за паспортним документом та акредитаційною карткою.”.

3. Абзац третій пункту 19 виключити.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 1 червня 2011 р. N 567 

ПЕРЕЛІК
постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 227 “Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 1999 р., N 8, ст. 285).

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 228 “Про порядок оформлення дозволів для в’їзду в Україну”.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 р. N 1457 “Про затвердження тарифів консульського збору, що справляється за оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 1999 р., N 32, ст. 1676).

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. N 750 “Про внесення доповнення до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2000 р., N 18, ст. 753).

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 вересня 2000 р. N 1376 “Про внесення доповнення до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2000 р., N 36, ст. 1534).

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. N 113 “Про доповнення пункту 12 Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2001 р., N 6, ст. 231).

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. N 192 “Про внесення зміни до пункту 12 Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2001 р., N 9, ст. 365).

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. N 1003 “Про внесення змін до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2001 р., N 33, ст. 1543).

9. Пункт 25 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів. України, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України, від 27 грудня 2001 р. N 1758 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 1, ст. 4).

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 410 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 228″.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 р. N 894 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 р. N 1457″ (Офіційний вісник України, 2002 р., N 27, ст. 1269).

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. N 1969 “Про внесення змін до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2002 р., N 52, ст. 2388).

13. Пункт 4 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2003 р. N 1161 (Офіційний вісник України, 2003 р., N 31, ст. 1617).

14. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. N 1168 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 228″ (Офіційний вісник України, 2003 р., N 31, ст. 1623).

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. N 909 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 288″ (Офіційний вісник України, 2004 р., N 28, ст. 1890).

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. N 1025 “При внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 227 і від 9 серпня 1999 р. N 1457″ (Офіційний вісник України, 2004 р., N 32, ст. 2152).

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. N 1309 “Про внесення змін до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2007 р., N 86, ст. 3163).

18. Пункт 1 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 227 і від 22 лютого 2008 р. N 64, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 р. N 677 (Офіційний вісник України, 2009 р., N 50, ст. 1703).

19. Пункт 5 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 р. N 810 (Офіційний вісник України, 2009 р., N 59, ст. 2073).

20. Пункт 2 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1074 і від 20 лютого 1999 р. N 227, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 811 (Офіційний вісник України, 2009 р., N 61, ст. 2157).

21. Пункт 2 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1074 і від 20 лютого 1999 р. N 227, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. N 858 (Офіційний вісник України, 2009 р., N 61, ст. 2171).

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 червня 2010 р. N 410 “Про внесення змін до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну” (Офіційний вісник України, 2010 р., N 43, ст. 1409).

23. Пункт 2 змін, що вносяться до Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію та Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2010 р. N 521 (Офіційний вісник України, 2010 р., N 50, ст. 1634).

24. Пункт 6 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2010 р. N 559 “Деякі питання державного управління у сфері міграції” (Офіційний вісник України, 2010 р., N 51, ст. 1696).

____________

ПОСТАНОВА

від 26 грудня 2011 р. N 1340

Київ

Про внесення змін до Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. N 1125

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Внести до Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 567 (Офіційний вісник України, 2011 р., N 41, ст. 1681), зміни, що додаються.

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. N 1125 “Про затвердження зразка бланка анкети для оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду до України” (Офіційний вісник України, 1997 р., число 41, с. 54).

Інд. 27

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 2011 р. N 1340

ЗМІНИ,
що вносяться до Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію

1. У пункті 2:

1) абзаци другий, восьмий і десятий викласти у такій редакції:

“віза – наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в’їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку;”;

“паспортний документ – виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, надає право на в’їзд або виїзд з держави і визнається Україною;”;

“приймаюча сторона – зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ та організацій, представництва міжнародних організацій, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв’язку з навчанням, стажуванням, роботою або на інших законних підставах та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства;”;

2) доповнити пункт абзацом такого змісту:

“члени сім’ї іноземця чи особи без громадянства – чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім’ї відповідно до права держави походження.”.

2. Абзац перший пункту 3 викласти у такій редакції:

“3. Уповноваженими органами, що мають право надавати та оформляти візу, є:”.

3. Пункт 8 викласти у такій редакції:

“8. Департамент консульської служби МЗС оформляє візи у випадках, передбачених міжнародними договорами.”.

4. У пункті 11:

1) у підпункті 2:

в абзаці п’ятому слова “фізичної чи юридичної особи” замінити словами “приймаючої сторони”;

в абзаці шостому слова “підприємства або організації” замінити словами “державного підприємства або державної організації”;

абзаци сьомий, одинадцятий і тринадцятий викласти у такій редакції:

“договір на перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, а також ліцензія на здійснення міжнародних перевезень;”;

“документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземної інвестиції в економіку України в іноземній валюті на суму не менш як 50 тис. доларів США;”;

“запрошення релігійної організації, що погоджене з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, для короткострокового перебування з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності;”;

2) у підпункті 3:

абзац четвертий після слів “Севастопольським міським центром зайнятості” доповнити словами і цифрами “(для іноземців, які найняті інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції згідно з частиною другою статті 35 Закону України “Про угоди про розподіл продукції”, подаються засвідчені в установленому порядку копії угоди про розподіл продукції та трудового договору (контракту) із зазначенням посади (спеціальності)”;

абзаци сьомий і дев’ятий викласти у такій редакції:

“оригінал запрошення на навчання встановленого зразка та у період з 15 листопада до 15 серпня – клопотання МОНмолодьспорту про надання візової підтримки;”;

“запрошення релігійної організації, що погоджене з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, для довгострокового перебування з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності;”;

в абзаці одинадцятому слова “засвідчене Міністерством економічного розвитку і торгівлі” замінити словами “погоджене з Мінекономрозвитку”;

в абзаці дванадцятому слова “, що засвідчене Національним банком” виключити;

абзац тринадцятий викласти у такій редакції:

“звернення іноземного засобу масової інформації, що погоджене з Держкомтелерадіо;”;

доповнити підпункт після абзацу п’ятнадцятого новими абзацами такого змісту:

“запрошення відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа, без громадянства в’їжджає в Україну, або волонтерської організації, зареєстрованої в Україні в установленому порядку;

документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України (якщо шлюб між громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України “Про міжнародне приватне право”);

документ, що підтверджує належність до членів сім’ї іноземця чи особи без громадянства, які мають посвідку на тимчасове або постійне проживання в Україні (документи, видані компетентними органами іноземної держави, повинні бути легалізовані, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України, та подані разом із засвідченим в установленому порядку перекладом на українську мову, а у разі відсутності такої можливості – на англійську мову), копія відповідної посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні та документа встановленого зразка, що підтверджує наявність в іноземця чи особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім’ї в Україні;”.

У зв’язку з цим абзац шістнадцятий вважати абзацом дев’ятнадцятим.

5. Пункти 13 і 17 викласти у такій редакції:

“13. Короткострокова віза громадянам Австралії, Республіки Албанія, Республіки Гватемала, Малайзії, Мексиканських Сполучених Штатів, Нової Зеландії, Республіки Панама, Республіки Сінгапур, Турецької Республіки та Республіки Хорватія оформляється без подання відповідних запрошень, крім випадку, передбаченого пунктом 7 цих Правил.”;

“17. Оформлення віз громадянам держав, перелік яких за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби, ДМС та СБУ визначається МЗС, та особам без громадянства, які постійно проживають у зазначених державах, здійснюється дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном в державі тимчасового або постійного проживання, а в разі відсутності таких представництв та установ – у будь-якій іншій державі відповідно до встановлених МЗС зон відповідальності дипломатичних представництв та консульських установ України, після проведення особистої співбесіди з іноземцем та особою без громадянства та за погодженням з СБУ, крім випадків, визначених МЗС. Порядок такого погодження встановлюється СБУ і МЗС.”.

6. Абзац другий пункту 18 викласти у такій редакції:

“Іноземець та особа без громадянства подають належним чином заповнену і підписану візову анкету. Недієздатна особа подає візові анкети за підписом свого законного представника. Особи, відомості про яких внесені до паспортного документа іноземця та особи без громадянства, і які прямують разом з ним, подають окрему візову анкету. Візові анкети неповнолітніх осіб подаються за підписом одного з батьків або законного представника.”.

7. Пункт 23 доповнити абзацом такого змісту:

“У разі виявлення технічної помилки, допущеної під час заповнення бланка візової етикетки та вклеювання її до паспортного документа, віза анулюється шляхом перекреслення та проставлення на ній відмітки “Анульовано”, дати і підпису посадової особи, що скріплюється печаткою.”.

8. У пункті 28:

1) підпункт 2 після слів “посвідчення закордонного українця” доповнити словами “, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі спільного в’їзду та перебування на території України”;

2) у підпункті 7 слова “за зверненням Адміністрації” замінити словами “які в’їжджають в Україну на запрошення”.

9. У пункті 30:

1) підпункт 3 після слів “в’їзд в Україну” доповнити словами “, або тимчасово обмежено право виїзду з України”;

2) підпункт 6 викласти у такій редакції:

“6) відсутності в іноземця чи особи без громадянства дійсного полісу медичного страхування за умови можливості його оформлення на території держави, в якій подається відповідне клопотання;”;

3) доповнити пункт підпунктом 6¹ такого змісту:

“6¹) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави чи можливості отримати достатнє фінансове забезпечення у законний спосіб на території України;”;

4) підпункт 9 викласти у такій редакції:

“9) звернення заявника про припинення розгляду клопотання щодо оформлення візи.”.

10. Пункт 31 викласти у такій редакції:

“31. Рішення про відмову в наданні візи приймається уповноваженими органами, які прийняли рішення про її надання та оформлення.”.

11. Пункт 32 доповнити абзацами такого змісту:

“Віза скасовується під час перебування іноземця та особи без громадянства на території України у разі:

виявлення факту подання особою під час оформлення візи недійсного чи виданого іншій особі паспортного документа, або підроблених інших документів, або подання завідомо неправдивих відомостей;

прийняття рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі території України.

Скасування візи здійснюється:

у випадках, передбачених абзацом п’ятим цього пункту, – уповноваженими посадовими особами ДМС або Держприкордонслужби;

у випадках, передбачених абзацом шостим цього пункту, – уповноваженими службовими особами органу, що прийняв рішення про примусове повернення або який подав позов до суду про прийняття рішення про примусове видворення, – після прийняття такого рішення судом.”.

12. Доповнити Правила пунктом 32¹ такого змісту:

“32¹. Рішення про скасування візи може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.”.

____________

Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) вимушена зупинка – перебування іноземця або особи без громадянства на території України понад установлений законодавством строк для транзитного проїзду через її територію у зв’язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість затримки;

2) віза – дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в’їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку;

3) возз’єднання сім’ї – в’їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім’ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім’ї в Україні, з метою спільного проживання сім’ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини – до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України;

4) імміграційна картка – документ, що містить інформацію про іноземця або особу без громадянства, які в’їжджають в Україну чи виїжджають за її межі, та заповнюється у випадках і порядку, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

5) дозвіл на використання праці іноземців та осіб без громадянства – документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України;

6) іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

7) іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, – іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в’їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

8) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, – іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

9) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, – іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;

10) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, – іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом;

11) країна громадянської належності – країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є;

12) країна попереднього постійного проживання – країна, в якій іноземець або особа без громадянства постійно проживали до прибуття в Україну;

13) країна походження іноземця або особи без громадянства – країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання;

14) нелегальний мігрант – іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;

15) особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином;

16) паспортний документ – документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в’їзд або виїзд з держави і визнається Україною;

17) посвідка на постійне проживання – документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;

18) посвідка на тимчасове проживання – документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні;

19) посвідчення особи на повернення – документ, який видається іноземцю або особі без громадянства у випадках, передбачених міжнародними договорами України про реадмісію (приймання і передачу осіб);

20) приймаюча сторона – зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв’язку з навчанням, стажуванням, роботою, або на інших законних підставах, та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства;

21) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон – документ, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання нею державного кордону України і перебування за кордоном;

22) реадмісія – передача з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України;

23) реєстрація в пункті пропуску через державний кордон – проставлення в паспортному документі та/або імміграційній картці іноземця або особи без громадянства чи в інших документах, передбачених законодавством, відмітки “В’їзд”, внесення відомостей про іноземця або особу без громадянства, їх паспортних даних до відповідного реєстру;

24) транзитний проїзд – в’їзд іноземця або особи без громадянства в Україну з однієї держави, переміщення в межах визначеного у проїзному квитку часу (а в разі відсутності квитка – строку, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту) через територію України та виїзд за її межі до іншої держави;

25) третя країна – країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства;

26) члени сім’ї іноземця або особи без громадянства – чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім’ї відповідно до права країни походження.

Стаття 2. Законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Стаття 3. Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

2. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб’єктності та основних прав і свобод людини.

3. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Стаття 4. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

1. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України “Про імміграцію” іммігрувати в Україну на постійне проживання.

2. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

3. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

4. Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

5. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

6. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

7. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

8. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб’єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

9. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

10. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період такої діяльності.

11. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

12. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

13. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз’єднання сім’ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій – дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

14. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз’єднання сім’ї з особами, зазначеними у частинах другій – дванадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій – дванадцятій цієї статті.

15. Іноземці та особи без громадянства, які в’їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в’їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

16. Іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

17. Іноземці та особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.

Стаття 5. Посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання

1. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

2. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

3. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій – чотирнадцятій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

4. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на використання праці іноземців та осіб без громадянства та зобов’язання роботодавця повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, та державну службу зайнятості про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

5. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною п’ятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та відповідне подання державної установи, підприємства чи організації, що є реципієнтом проекту міжнародної технічної допомоги.

6. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною шостою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної релігійної організації та погодження державного органу, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації.

7. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною сьомою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії, відділення, представництва або іншого структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні та копія свідоцтва про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні.

8. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною восьмою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного представництва іноземного суб’єкта господарювання в Україні та копія свідоцтва про реєстрацію такого представництва.

9. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дев’ятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії або представництва іноземного банку в Україні та копія свідоцтва про акредитацію філії або представництва.

10. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або волонтерської організації та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації.

11. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною одинадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, звернення іноземного засобу масової інформації та подання відповідного державного органу, відповідального за реалізацію державної політики в інформаційній та видавничій сферах.

12. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов’язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

13. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України “Про міжнародне приватне право”.

14. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім’ї особи, зазначеної в частинах другій – дванадцятій статті 4 цього Закону. Документ, що підтверджує належність до членів сім’ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України.

15. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною сімнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, подана після завершення граничного терміну тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною походження іноземця або особи без громадянства або з причин, що не залежать від таких осіб, після завершення дванадцятимісячного строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було з’ясовано раніше.

16. Технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Визнання іноземця або особи без громадянства біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, та надання тимчасового захисту

1. Іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Стаття 7. Надання притулку

1. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 8. Набуття громадянства України

1. Іноземці та особи без громадянства можуть набути громадянства України в порядку, встановленому Законом України “Про громадянство України”.

Розділ II. В’ЇЗД В УКРАЇНУ І ВИЇЗД З УКРАЇНИ

Стаття 9. В’їзд в Україну іноземців та осіб без громадянства та строки їх перебування в Україні

1. Іноземці та особи без громадянства в’їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

2. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов’язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

3. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Стаття 10. Оформлення візи

1. Правила оформлення іноземцям та особам без громадянства візи та перелік документів, необхідних для її отримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2. Рішення щодо оформлення візи приймається в установленому порядку дипломатичним представництвом або консульською установою України, Міністерством закордонних справ України або представництвом Міністерства закордонних справ України на території України.

Стаття 11. Підстави для відмови в наданні візи

1. Іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи у разі:

загрози національній безпеці держави або охороні громадського порядку, забезпеченню охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на території України;

перебування у базі даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України;

подання недійсного паспортного документа або паспортного документа, що належить іншій особі;

подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених інших документів;

відсутності дійсного полісу медичного страхування за умови можливості його оформлення на території держави, в якій подається відповідне візове клопотання;

відсутності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до країни походження або транзиту до третьої країни чи можливості отримати достатнє фінансове забезпечення у законний спосіб на території України;

відсутності доказів, що підтверджують мету запланованого перебування;

відсутності документів, що дають можливість встановити намір заявника залишити територію України до закінчення дії візи;

звернення заявника про припинення розгляду клопотання щодо оформлення візи.

2. Рішення про відмову в наданні візи приймається уповноваженими органами, які прийняли рішення про її надання та оформлення.

Стаття 12. Підстави для скасування візи

1. Віза може бути скасована під час проходження прикордонного контролю на підставах та в порядку, визначених Законом України “Про прикордонний контроль”.

2. Віза скасовується під час перебування іноземця або особи без громадянства на території України у разі:

виявлення факту подання особою під час оформлення візи недійсного чи виданого іншій особі паспортного документа або підроблених інших документів, або подання завідомо неправдивих відомостей;

прийняття рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця або особи без громадянства за межі території України.

3. Скасування візи здійснюється:

у випадках, передбачених абзацом другим частини другої цієї статті, – уповноваженими посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або органу охорони державного кордону;

у випадках, передбачених абзацом третім частини другої цієї статті, – уповноваженими службовими особами органу, що прийняв рішення про примусове повернення або який подав позов до суду про прийняття рішення про примусове видворення, – після прийняття судом такого рішення.

4. Рішення про скасування візи може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Стаття 13. Підстави для заборони в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну

1. В’їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в’їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов’язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в’їзду в Україну.

2. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому і сьомому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

3. Рішення про заборону в’їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Стаття 14. Повернення іноземців та осіб без громадянства, яким не дозволено в’їзд в Україну

1. Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в’їзд в Україну, при спробі в’їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.

У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення.

Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в’їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону.

2. Іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.

Таким іноземцям та особам без громадянства забороняється в’їзд в Україну строком на три роки. Відомості про них в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

3. Під час затримання органи охорони державного кордону забезпечують проведення дактилоскопії, а в разі потреби – взяття інших біометричних даних іноземців та осіб без громадянства відповідно до закону.

Стаття 15. Документи для в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства

1. В’їзд в Україну та виїзд з України здійснюється:

іноземців та осіб без громадянства – за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в’їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України;

іноземців, які постійно проживають на території України, – за паспортним документом та посвідкою на постійне проживання;

осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, – за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;

іноземців та осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, – за проїзним документом для виїзду за кордон;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з особами, зазначеними у частинах другій – дванадцятій статті 4 цього Закону, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з працевлаштуванням, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у діяльності релігійних організацій, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які працюють у представництвах іноземних суб’єктів господарювання в Україні, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які працюють у філіях або представництвах іноземних банків на території України, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з провадженням культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні у встановленому порядку, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які працюють кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації на території України, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, – за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;

іноземців – громадян держав, які можуть в’їжджати в Україну без візи відповідно до законодавства України чи міжнародного договору України, – за паспортним документом або іншим документом, якщо це передбачено міжнародним договором України;

іноземців, які є громадянами держав, з якими укладено договори про місцевий прикордонний рух, – за документами, які дають право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху, що оформляються дипломатичними представництвами та консульськими установами України в установленому Міністерством закордонних справ України порядку.

2. Акредитовані в Міністерстві закордонних справ України працівники дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів таких організацій чи відповідних міжнародних договорів України користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також члени їх сімей можуть в’їжджати в Україну за паспортними документами та акредитаційними картками.

Стаття 16. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну або перебувають на території України

1. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

2. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.

3. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону.

4. Від реєстрації звільняються такі іноземці та особи без громадянства:

глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, технічний персонал, який обслуговує такі делегації (осіб) і членів їх сімей, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України; особи та члени сімей осіб, які прибули в Україну за посвідченнями ООН та організацій системи ООН;

іноземці або особи без громадянства, які не досягли вісімнадцятирічного віку;

іноземні туристи, які здійснюють круїз;

члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які в установленому порядку прибули в Україну;

особи, які входять до складу екіпажів іноземних невійськових суден;

особи, які входять до складу екіпажу цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення, у разі перебування в аеропортах чи на вокзалах (станціях), зазначених у розкладі руху.

5. У Міністерстві закордонних справ України та його представництвах реєструються паспортні документи:

глав іноземних дипломатичних представництв і консульських установ, членів дипломатичного персоналу, консульських посадових осіб, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв і консульських установ, працівників апарату військових аташе і торговельних представництв та їх дружин (чоловіків), дітей, батьків, які перебувають на утриманні зазначених осіб;

працівників органів закордонних справ іноземних держав, які прибули в Україну в службових справах і мають дипломатичний чи службовий паспорт, та членів їх сімей;

посадових осіб міжнародних організацій, які прибули в Україну в службових справах, працівників представництв таких організацій в Україні, а також працівників представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів зазначених організацій чи відповідних міжнародних договорів користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також членів їх сімей.

Міністерством закордонних справ України та його представництвами зазначеним особам безпосередньо до паспортного документа вноситься запис про його реєстрацію.

Стаття 17. Продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

1. Іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

2. Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

3. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов’язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

4. Продовження строку перебування на території України здійснюється територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Видача посвідчення особи на повернення

1. Посвідчення особи на повернення оформляється та видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.

2. Правила оформлення, видачі та форма посвідчення особи на повернення визначаються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законами України.

Стаття 19. Видача посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон

1. Особі без громадянства, яка постійно проживає на території України, але не має проїзного документа, видається посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, яке є документом, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном.

Стаття 20. Транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства

1. Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України здійснюється за наявності у них транзитної української візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

2. Правила транзитного проїзду через територію України іноземців та осіб без громадянства затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. У разі вимушеної зупинки іноземцю або особі без громадянства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, може бути продовжено строк тимчасового перебування на території України до усунення обставин, що її спричинили.

Стаття 21. Фінансове забезпечення для в’їзду в Україну, перебування на території України та транзитного проїзду через територію України іноземців та осіб без громадянства

1. В’їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані подавати інформацію про підтвердження наявності фінансового забезпечення на вимогу уповноважених законом службових осіб.

3. Наявність фінансового забезпечення або гарантія його наявності може бути підтверджена шляхом пред’явлення для контролю:

грошових коштів у національній валюті України або у конвертованій іноземній валюті;

документа із зазначенням суми грошових коштів, на підставі якого можна отримати кошти в банківських установах України;

платіжної картки міжнародних платіжних систем з випискою з особового банківського рахунка заявника, що підтверджує наявну суму грошових коштів;

документа, що підтверджує бронювання або оплату житла, оплату харчування в Україні;

договору на туристичне обслуговування (ваучера);

гарантійного листа приймаючої сторони, що запросила іноземця або особу без громадянства, про взяття на себе зобов’язань із сплати всіх витрат особи, пов’язаних з її перебуванням на території України та виїздом з України;

проїзного квитка для повернення до країни громадянської належності або країни постійного проживання або до третьої країни.

Стаття 22. Виїзд з України

1. Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

2. Виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:

він є підозрюваним, обвинуваченим у вчиненні на території України злочину чи підсудним за вчинення злочину на території України у разі, якщо до таких осіб відповідно до закону прийнято рішення щодо заборони виїзду за межі України;

його засуджено за вчинення злочину – до відбування покарання або звільнення від покарання;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України – до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

3. Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

4. За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Розділ III. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

Стаття 23. Відповідальність за правопорушення іноземців та осіб без громадянства

1. Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Стаття 24. Скорочення строку тимчасового перебування на території України

1. Якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання, встановлених частинами четвертою – дванадцятою статті 4 цього Закону, або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується.

2. Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції або органами Служби безпеки України.

Порядок прийняття рішення та процедура скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Положення цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Стаття 25. Добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом.

2. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов’язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв’язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

3. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

4. У разі прийняття рішення про добровільне повернення іноземцю та особі без громадянства, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, видається довідка про особу, яка добровільно повертається. Зазначена довідка є підставою для тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України на строк до завершення процедури добровільного повернення. У разі завершення процедури добровільного повернення така довідка вилучається або визнається недійсною.

5. Строк здійснення процедури добровільного повернення не повинен перевищувати 60 днів.

6. У разі прийняття рішення про добровільне повернення іноземця або особи без громадянства, які не досягли вісімнадцятирічного віку, має бути з’ясовано, що в разі добровільного повернення така особа повертається до одного з членів сім’ї або опікуна.

7. Під час здійснення процедури добровільного повернення іноземця та особи без громадянства центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, співпрацює з міжнародними та громадськими організаціями, статутами яких передбачено сприяння у добровільному поверненні іноземців та осіб без громадянства.

Стаття 26. Примусове повернення іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

2. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в’їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в’їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в’їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

3. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

4. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

5. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

6. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.

7. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.

8. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Стаття 27. Видача іноземців та осіб без громадянства

1. Особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду.

2. Питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України.

3. Положення частини другої цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Стаття 28. Передача іноземців та осіб без громадянства для відбування покарання

1. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них відповідно до законодавчих актів України, можуть бути передані для відбування покарання тим державам, громадянами яких вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

2. Положення частини першої цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Стаття 29. Міжнародні договори України про реадмісію

1. Передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.

2. Прийняття Україною іноземця або особи без громадянства відповідно до міжнародного договору про реадмісію не змінює підстав для перебування на території України, що існували до такого прийняття.

3. Іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.

Стаття 30. Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

2. Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

4. Іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.

5. Рішення суду про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, а стосовно іноземців та осіб без громадянства, затриманих ним у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, – органом охорони державного кордону. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за зверненням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.

6. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, орган Служби безпеки України або орган охорони державного кордону забезпечує проведення дактилоскопії іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, а в разі потреби взяття інших біометричних даних відповідно до закону.

8. Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Стаття 31. Заборона щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства

1. Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров’ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

2. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Стаття 32. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних із примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до рішення суду підлягають примусовому видворенню за межі України, відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням, в установленому законом порядку.

Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов’язаних із видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок державного бюджету.

2. Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в’їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення строку перебування, за рішенням суду в установленому законом порядку відшкодовують витрати, завдані державі внаслідок видворення зазначених іноземців та осіб без громадянства.

3. До кошторису витрат, необхідних для виконання рішення про примусове видворення іноземця та особи без громадянства, включається вартість:

проїзних квитків для іноземця та особи без громадянства та осіб, які його супроводжують;

послуг з утримання іноземця та особи без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

послуг з ідентифікації особи;

послуг з оформлення документів та вчинення інших дій, пов’язаних із примусовим видворенням, тощо.

4. Облік витрат, пов’язаних із примусовим видворенням, ведуть територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону, про що у двох примірниках складається акт за встановленою формою відповідно Міністерством внутрішніх справ України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

5. Іноземець та особа без громадянства сповіщається під розписку про загальну суму витрат, пов’язаних із примусовим видворенням, обчислену в цінах на день розрахунку з ним. У разі відмови іноземця та особи без громадянства підтвердити пред’явлену йому для відшкодування суму витрат в акті робиться відповідна відмітка із зазначенням причини відмови.

6. У разі відмови іноземця або особи без громадянства відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про його примусове видворення за межі України, відповідні кошти можуть бути стягнуті з нього в судовому порядку.

7. Якщо в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого було прийнято рішення суду про примусове видворення, виявлено готівку, вона вилучається за актом та використовується для забезпечення виконання рішення про примусове видворення згідно з кошторисом витрат.

8. У разі відмови приймаючої сторони, яка запрошувала іноземців та осіб без громадянства в Україну, відшкодувати витрати, пов’язані з примусовим видворенням таких іноземців та осіб без громадянства, відповідні кошти можуть бути з них стягнені в судовому порядку.

Розділ IV. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування, крім частини другої статті 9, частини третьої статті 14, частини сьомої статті 30 цього Закону в частині фіксації біометричних даних, що набирають чинності з початку функціонування національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 23, ст. 161; 2000 р., N 38, ст. 318; 2001 р., N 13, ст. 66; 2002 р., N 46, ст. 347; 2003 р., N 16, ст. 117, N 27, ст. 209; 2004 р., N 11, ст. 143; 2005 р., NN 35 – 37, ст. 446; 2007 р., N 33, ст. 442; 2009 р., N 38, ст. 535; 2011 р., N 19 – 20, ст. 142; із змінами, внесеними Законом України від 5 квітня 2011 року N 3186-VI);

Постанову Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про правовий статус іноземців” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 23, ст. 162).

3. Кабінету Міністрів України до набрання чинності цим Законом:

внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

 За Азербайджанську Республіку           За Республіку Молдова

 (Підпис)                                -

 За Республіку Білорусь                  За Російську Федерацію

 (Підпис)                                (Підпис)

 За Республіку Вірменія                  За Республіку Таджикистан

 (Підпис)                                (Підпис)

 За Грузію                               За Туркменістан

 -                                       -

 За Республіку Казахстан                 За Республіку Узбекистан

 (Підпис із застереженням)               (Підпис)

 За Киргизьку Республіку                 За Україну

 (Підпис)                                (Підпис)

 Прем'єр-міністр

 Республіки Казахстан              (Підпис)              К.Масімов

                                                         (Подписи)